Сьогодні це не обговорюють, здається, тільки одиниці: в мережі Інтернет, в кабінетах політиків, в залах судових засідань, в транспорті, за кавою – всюди можна почути дискусії про вакцинацію від COVID-19. З 11 березня 2020 року Постановою КМУ № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” в Україні введено режим карантину, який триває і досі. 

Проте, чинні правила станом на 2021 рік сильно змінилися. На перший погляд, в не найкращу сторону для прав людини. Оскільки, людей обмежують в реалізації їхніх прав, у разі відсутності сертифікату вакцинації. І тут постає питання усі здійснювані заходи – це все ж необхідність чи дискримінація?

Що таке дискримінація за законодавством? 

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”: Дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Щодо дискримінації в контексті карантину, то вона можлива за ознакою стану здоров’я, оскільки невакциновані у зв’язку з останніми змінами не можуть, наприклад, перебувати у закладах громадського харчування без сертифікатів вакцинації або ПЛР-тесту у випадку введення червоної зони карантину.

Але чи є вищенаведена ситуація дискримінацією? 

Пропонуємо її розібрати далі, оскільки з’ясувавши суть, ми зможемо зробити висновок – “чи це та багато інших подібних правил є дискримінативними чи все ж легітимними за своєю суттю?”.

Відповідно до статті 21 Конституції України: Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 24 Конституції України гарантує нам, що: Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. А також, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За ч. 3 ст. 6  Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”: Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

• спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;
• здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
• надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;
• встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;
• особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Отже, за певних умов, які можуть здаватися, на перший погляд, за дискримінацією насправді стоїть легітимна мета!

Щодо правила відвідування закладів громадського харчування з одного боку вони мати на меті заохочення вакцинуватися, а з іншого є запобіжником щодо стримування поширення інфекцій, оскільки вакцинована особа має штучний імунітет, а особа яка має негативний ПЛР-тест не є бактеріоносієм. Проте, з іншого боку, вони мають ознаки непрямої дискримінації, тобто ситуації за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище у порівнянні з іншими особами або групами осіб. Але виняток становлять випадки, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

За ст. 28 Конституції України: Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам є

Відповідно до ст. 32 Конституції України: Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 8 ЄКПЛ регулює аналогічні зі статтею 28 та 32 Конституції України правовідносини і гарантує недоторканність приватного життя, у тому числі медичну автономію таким чином, передбачаючи захист від свавільного втручання держави у приватне життя особи, але при цьому містить перелік випадків, коли таке втручання можливе:

• втручання здійснюється згідно із законом;
• є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни;
• для запобігання заворушенням чи злочинам;
• для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Щодо цих 4 обставин, то 3 із них підходять до нашої ситуації, окрім “для запобігання заворушенням чи злочинам”.

Чи законні обмеження, наприклад на відвідування закладів без ПЛР-тесту чи COVID-сертифікату? 

Стаття 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” дозволяє Кабміну, затверджувати необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них.Тобто, обмеження здійснено на підставі закону!

Чи є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни такі протиепідемічні заходи?

Звісно, що є оскільки держава встановлюючи карантинні  обмеження робить, з метою виконання свого завдання зі збереження життя людини, тому ці заходи є необхідними у демократичному суспільстві!

Щодо захисту здоров’я населення, то тут жодних пояснень не треба.  Оскільки, карантин має на меті усунути епідеміологічну загрозу життю та здоров’ю людини.

Отже, у підсумку можна сказати, що такі та аналогічні обмеження не можна розцінювати як дискримінацію, оскільки існує альтернативне щеплення або ПЛР-тест, а також такі дії відповідають вимогам ч. 3 ст. 6  Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”: Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Щодо питання обов’язковості вакцинації, то можна навести рішення ЄСПЛ у справі Ваврічка та інші проти Республіки Чехія, 2021 року. Справа стосується шістьох заявників, серед яких батько, який не хотів вакцинувати своїх дітей та був притягнутий через це до відповідальності у Чехії у вигляді штрафу, а також заявники, які з різних причин  не отримали обов’язкових вакцин у дитинстві та через це не були допущені до закладів освіти. Батьки скаржилися на накладення на них санкцій за відмову від обов’язкової вакцинації їх дітей від загальних захворювань (дифтерія, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит B, кір і краснуха).

Заявники вказували на порушення: їх недоторканності, права виховувати своїх дітей згідно з переконаннями батьків, і права на освіту через заборону невакцинованим дітям відвідувати заклади освіти. 

На їхню думку, держава не забезпечує прозорість процесу вибору вакцин та вакцинації, а також обов’язкова вакцинація не дає надійної статистики про захворюваність, а натомість добровільна вакцинація давала б надійніші цифри. Уряд надав суду наукові медичні висновки спеціалістів про вплив вакцинації на рівень захворюваності. Заявники ж наполягали на тому, що вказані висновки були замовлені урядом у фармацевтичних компаній. 

Заявники вказували, що позбавлення дітей права відвідувати заклади освіти є покаранням за відмову від вакцинації, що негативно впливає фінансово  на усю сім’ю, де виховується дитина, та спосіб її життя, позбавляє її права на отримання освіти. При цьому заявники вказували, що розуміють важливість такого явища, як вакцинація, для забезпечення охорони здоров’я групи населення. Однак основним питанням для заявників є пропорційність. На їх думку, лише добровільна вакцинація є більш пропорційним заходом досягнення мети охорони здоров’я групи населення. 

ЄСПЛ визнав наявність втручання у права заявників. А також і те, що таке втручання було законним, пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві. ЄСПЛ допустив відповідальність у вигляді штрафу за недотримання обов’язку вакцинації батьком дитини та наголосив на тому, що санкції за відмову від вакцинації мають носити захисний, а не каральний характер.

Що цікаво, у своєму рішенні ЄСПЛ відмітив нещодавню зміну політики деяких європейських країн щодо суворішого підходу через зменшення добровільної вакцинації та зниження колективного імунітету.

Суд зазначив, що між Договірними Сторонами існує загальний консенсус, який стійко підтримується спеціалізованими міжнародними органами, щодо того, що вакцинація є одним з найбільш успішних та економічно ефективних заходів охорони здоров’я.

У рішенні Суд зазначає, що обов’язкова вакцинація – це втручання, як і кожне обов’язкове медичне втручання. Але чи було воно виправданим? Для цього суд дає оцінку, чи було втручання законним, чи переслідувало воно легітимну мету та чи було воно необхідним в демократичному суспільстві? Саме такі критерії має оцінити суд при визначенні, чи порушене право на приватність. 

Суд вказав, що так, незважаючи на те, що обов’язок вакцинації був передбачений як законами, так і підзаконними актами, Суд розуміє під словом «законний» також епітет «формальний». Тобто вакцинація могла бути передбачена як законом, так і підзаконним актом. 

Підсумовуючи вищенаведене можна дійти наступних висновків:

1. Вживані урядом профілактичні заходи не є дискримінацією, навіть можна сказати, що носять характер необхідності.
2. Якщо керуватися критеріями виробленими ЄСПЛ, то можна дійти висновку, що профілактичні заходи цілком їм відповідають і не порушують права особи на приватність, оскільки є необхідними у демократичному суспільстві.
3. Щодо права особи на вакцинацію і наявність альтернативи, то даний баланс дотримано, оскільки на противагу сертифікатам  вакцинації  є ПЛР-тестування!
4. Питання вакцинуватися чи ні залишається на розсуд самої особи, але вона має усвідомлювати юридичні наслідки свого рішення, важливим фактором є також відсутність  протипоказань до вакцини, а також повна інформованість особи про неї та наявність порядку відшкодування за побічні наслідки від неї, а також наявність необхідності у демократичному суспільстві  таких заходів.

Блог підготували консультанти юридичної клініки “Pro bono” Національного університету “Острозька академія” Андрій Юзвяк та Ілля Козак.

* Думки, висловлені у публікації є власними міркуваннями авторів і не обов’язково співпадають з думками представників АЮКУ чи юридичної клініки “Pro bono” НаУОА. 

Закон…велика прірва невідомих термінів, понять і «правил» для людини, яка тим не цікавиться, а тим більше не вивчає. Мовляв «навіщо мені треба знати оті ваші закони, я нічого кримінального не роблю, бізнесу і податків на нього не маю, нічого не продаю»

Проте, ви купуєте, будь-то продукти харчування, одяг чи можливо, техніку. Так-так техніку, новий холодильник на кухню, тостер тещі на 8 березня, телефон дитині, щоб завжди бути на зв’язку і великий телевізор для перегляду фільмів у колі сім’ї.

Але наш світ не ідеальний, ми купуємо товари з дефектами, які не можемо помітити на стадії купівлі, або ж помічаємо їх коли всім знайомі 14 днів вже пройшли, або ж товар просто не підійшов вам, байдуже під колір очей чи шпалери на кухні. І куди ж без незрозумілих «300 гривень за доставку товару» коли на сайті пише «безкоштовна доставка».

Тут кожному з нас, я певен, знадобиться знання закону для захисту своїх прав. У цій публікації ми розберемо декілька типових ситуацій та знайдемо рішення для кожної з них.

На телевізорі подряпини, що робити?

«Ну нічого, можливо, в магазині на складі випадково подряпали, нічого не вдієш та й подряпини не видно, все одно вони зі сторони стіни», – скаже хтось, проте законом передбачено право на:

1) пропорційне зменшення ціни;

2) безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Ви маєте право пред’явити одну з вимог, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, тобто зменшити ціну та безоплатно усунути недоліки одночасно у вас не вийде.  

А якщо мікрофон телефону перестав працювати через місяць?

Як показує практика, багато знають, що маючи чек, можна віднести телефон в магазин, де його відправлять на ремонт по гарантії. Звичайно якщо причиною поломки не було, наприклад, падіння телефону на підлогу. Проте, не всі знають, що на час ремонту вони мають право на отримання (з доставкою) товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі.

Продавці-консультанти частенько грішать тим, що не розказують покупцям про таке право.

Куди ж пред’являти свої вимоги? 

За законом, вимоги споживача пред’являються на вибір:

•  продавцеві за місцем купівлі товару 
• виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. 

А на практиці? Скоріше за все, для Вас це буде саме магазин, як місце придбання товару і ніякого виробника Ви шукати не будете. Отож, для повернення товару Вам потрібно мати з собою сам товар, чек і документ, що посвідчує особу. “Для чого мені показувати паспорт, щоб вони взяли на мене кредит?”-, ні, існує процедура за якою складається акт про видачу коштів. В акті зазначають:

• дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар; 
• відомості про товар; 
• суму виданих коштів; 
• номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару 

Декілька хвилин, підпис на готовій формі і Вуаля, товар повернуто. У випадку розрахування карткою гроші повернуться саме на картку з якої проводилась оплата, а не готівкою. Також в магазинах зазвичай є готова форма для товару на заміну.

Проте, бувають ситуації коли “по хорошому” застосувати своє право не виходить, наприклад з причини відмови співпрацювати зі сторони магазину, частіше виникає з інтернет-магазинами. Що ж робити? Можна Звернутися із заявою про порушення своїх прав до територіальних органів Держпродспоживслужби України чи до суду за місцем свого проживання.  У них є сайти зі всією потрібною інформацією. Телефони, Адреси, гаряча лінія і тому подібне. Залишу посилання для ознайомлення з матеріалом від головного управління Рівненської області “Нагадуємо основні права споживачів при придбанні товару належної якості” 

Також пам’ятайте, доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п’ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє вимоги споживача) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача.) 

А чи можна щось зробити з тостером який не підійшов по кольору?

 Звичайно, ви маєте право обміняти непродовольчий товар на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив вас не тільки за кольором, алей за:

• за формою 
• габаритами
• фасоном
• розміром
• або з інших причин не може бути використаний за призначенням.

Якщо після того як вам поміняють тостер на інший колір, теща не почне ним користуватись, знайте скоріше за все справа не в кольорі.

«Безкоштовна доставка?» Не думаю!

Підшуковуючи техніку для кухні після ремонту, багато з нас звертає увагу на надпис на сайті «безкоштовна доставка». «Ну якщо плитку клали дорогу хоча б тут збережу зайву сотню», – думав мій сусід коли замовляв новенький холодильник в одному з найбільших магазинів України. І яким же було його здивування, коли доставка обійшлась йому в декілька сотень. Обман? Подумав він. Ні, просто людська не уважність до деталей.

У цьому випадку безкоштовна доставка була тільки до міста призначення. Нерідко буває, що товар який ви замовляєте знаходиться далеко від вашого міста на центральному складі. Інколи така доставка і справді буває безкоштовною, в «нашому» магазині така була наприклад у Києві. Тому потрібно читати умови доставки на сайті, а ще краще уточнити в оператора всі деталі замовлення, такі як:

• чи є те що ви шукаєте у магазинах вашого міста 
• доставку здійснює магазин чи посередник 
• скільки це коштує 
• чи доставляють вони вантажі прямо в квартиру

Зазвичай на ціну доставки, якщо вона є звичайно, впливають такі параметри:

•  Категорія товару (дрібна, середня, побутова)
•  Вартість замовлення
•  Вага

Сподіваюсь, після прочитання даної публікації я трішки спростив життя для кожного з Вас. Зменшив прірву невідомих термінів, понять… Praemonitus, praemunitus, або по нашому попереджений — значить озброєний. Знайте свої права споживача та не забувайте й про обов’язки. 

Консультацію підготував консультант юридичної клініки “Pro bono” Національного університету “Острозька академія”

Владислав Фурдись

Якщо у Вас виникнуть запитання або щось залишилось не розкритим, звертайтесь! 

Засоби зв’язку з нами:

• телефон: +380365422979
• e-mail: oa.probono@gmail.com 
• Fb: https://www.facebook.com/legalclinic.probono.nuoa
  

Громадяни України можуть отримати безоплатно від держави чи територіальної громади шість видів земельних ділянок (ч.1 ст. 121 ЗК України):

•  для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.
• для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;
•  для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;
•  для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;
• для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;
• для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

Яка процедура отримання ділянки безоплатно?

Перш за все, необхідно знайти вільну земельну ділянку. Для цього можна звернутися до відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності, або скористатись Публічною кадастровою картою України. Алгоритм дій наступний. Відкриваємо Публічну кадастрову карту, знаходимо населений пункт. Ділянки,які  не виділені синім контуром, не зареєстровані в Державному земельному кадастрі. Є певний шанс, що вони вільні. Державний земельний кадастр запрацював з 2013 року,тому Публічна кадастрова карта потрохи наповнюється.  Випадки, коли земельна ділянка, передана у власність в 90-х роках, наприклад, відображається на Карті, як не зареєстрована. Для того, щоб остаточно переконатись, що земельна ділянка вільна, подаємо запит на отримання довідки 6-ЗЕМ – інформація з державної статистичної звітності, яка велась до грудня 2015 року. Це можна зробимо в електронному форматі, на сайті ДЗК. Послуга безоплатна. Протягом 2 тижнів вам на електронну скриньку приходить повідомлення, що довідка готова. Її можна забрати в відповідному ЦНАПі. В довідці написано – чи зайнята земельна ділянка, чи вона в оренді чи вона належить до земель не наданих у власність чи користування. Якщо ділянка вільна, то орган влади не має права вам відмовити.

Наступним етапом  є подання клопотання (ч. 6 ст. 118 ЗК України). Громадянин, який бажає отримати земельну ділянку, повинен подати клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Клопотання подається :

• до сільської, селищної, міської ради – щодо земель комунальної власності, які розташовані в межах населеного пункту;
•  до районної державної адміністрації – щодо земель державної власності поза межами населених пунктів;
•  до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів щодо земель для ведення особистого селянського господарства або садівництва державної власності поза межами населених пунктів.

В клопотанні  потрібно обов’язково вказати  орієнтовний розмір ділянки та цільове призначення. 

Орган, якому ви подали клопотання має один місяць, щоб його розглянути.

Після отримання дозволу, необхідно розробити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Для цього ми звертаємось до землевпорядника, який може бути ФОПом, або це буде землевпорядна організація, яка займається розробкою таких проєктів. Землевпорядник має 6 місяців, щоб розробити проєкт. Перелік документів, які повинен включати проєкт землеустрою, зазначений у ст. 50 ЗУ “Про землеустрій” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n490 ).

Розроблений проєкт землеустрою підлягає екстериторіальному погодженню. Тобто, експерт перевіряє дотримання вимог закону інженером-землевпорядником. Строк екстериторіального погодження не більше 2 тижнів.

Далі ми йдемо в ЦНАП для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК), щоб присвоїти їй кадастровий номер. Зазвичай, цим займається землевпорядна організація, яка розробляє проєкт землеустрою. Державному кадастровому реєстратору подаються наступні документи:

• заява встановленого зразка;
• погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• спеціальний електронний обмінний файл (XML-файл).

Після присвоєння кадастрового номера формується витяг із ДЗК, який згодом буде одним із документів, необхідних для реєстрації земельної ділянки.

Завершальний етап – затвердження проєкту тим самим органом, що надавав дозвіл, протягом двох тижнів. Далі звертаємось в ЦНАП і реєструємо своє право на земельну ділянку. 

Що робити, якщо орган влади  не надає дозвіл? Підстави для відмови на стадії дозволу: не дотримання вимог закону, місце розташування не відповідає генеральному плану, містобудівній документації. (ст.118 ЗК). Отже, ситуація. До клопотання не має претензій, ви дотримались всіх вимог, пройшов місяць, а дозвіл не надали. Є два варіанти розвитку подій. Перший, так звана, мовчазна згода –  орган протягом місяця не надав дозвіл, тоді заявник вправі замовити проєкт землеустрою без дозволу органу, про що його потрібно письмово повідомити. Але якщо ми пішли таким шляхом, то можуть виникнути проблеми з державним реєстратором. Його відмова реєструвати земельну ділянку буде не правомірною, що можна оскаржити в суді.

Якщо ми отримали відмову від органу, то порядок дій наступний. Перевіряємо чи відмова відповідає виключним підставам відмови.  Якщо підстав немає, то йдемо до суду. Оскаржуємо дію чи бездіяльність органу. Суд зобов’язує орган розглянути клопотання та надати дозвіл.

Вітаємо, ви стали повноправним власником земельної ділянки!

Авторки консультації:

Патей Тетяна та Костюк Віта, консультантки юридичної клініки “Pro bono” Національного університету “Острозька академія”

У випадку виникнення запитань – звертайтесь до юридичної клініки “Pro bono” (https://m.facebook.com/legalclinic.probono.nuoa/, e-mail: oa.probono@gmail.com). З радістю допоможемо!