Фінансовий моніторинг: що змінилося між фінансовою установою та клієнтом (фізичною особою)

Фінансовий моніторинг: що змінилося між фінансовою установою та клієнтом (фізичною особою)

Фінансовий моніторинг – це контроль за фінансовими операціями аби виявити незаконні дії з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансування тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення.

За даними Національного банку України, обсяг тіньової економіки складає 23,8% від офіційного ВВП країни у 2018 році, зокрема обсяги готівкової тіньової економіки в Україні становить 19,7% ВВП. Вплинути на цей процес можливо через удосконалення системи безготівкових розрахунків та платіжної системи України, що сприятиме виведенню з “тіні” доходів бізнесу та окремих фізичних осіб, які здобуті злочинним шляхом. Саме тому, зараз відбувається ряд заходів, спрямованих на зменшення обсягу готівкових розрахунків усіма суб’єктами господарювання.

Так, 28 квітня набрали чинності норми нового Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі Закон України “Про фінансовий моніторинг”). Цей Закон вводить більш жорсткі правила здійснення фінансових операцій та розрахунків у країні, зокрема з обігу готівки. Зміни також стосуються і фізичних осіб, які користуються фінансовими послугами та є клієнтами фінансових установ.

 Яка мета запровадження жорстких змін?

  1. Виявлення нелегального “тіньового” бізнесу.
  2. Виведення з тіні більшої кількості операцій на великі суми, які здійснює бізнес і збільшення таким чином податкових надходжень до бюджету.
  3. Розширення обсягів безготівкових операцій.
  4. Сприяння зниженню обсягів такого явища як “заробітна плата у конвертах”.

Що важливо знати фізичним особам, для того щоб убезпечити себе від вчинення порушень при здійсненні фінансових операцій? (підготовлено на основі змісту Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” та офіційних коментарів представників Національного банку України)

 Порогова сума фінансової операції, яка підлягає фінансовому моніторингу

Порогова сума фінансових операцій складає 400 000 грн. або більше.

Для операцій, які пов’язані із азартними іграми та віртуальними активами (криптовалюта) – 30 000 грн або більше.

Поповнення карткового рахунку, зокрема у терміналі, без ідентифікації особи можливе на суму до 5 000 грн (більше лише через ідентифікацію особи).

 Хто здійснюватиме контроль за фінансовими операціями фізичних осіб.

Фінансовий моніторинг проводять фінансові установи (банки, страхові компанії, кредитні спілки та інші), які відповідають за первинний моніторинг клієнтів та фінансових операцій, які вони проводять. Тому, на фінансові установи покладений обов’язок здійснювати комплаєнс клієнтів та блокувати операції з високим ступенем ризику порушення доброчесності фінансових операцій.

Суб’єкт державного фінансового моніторингуНаціональний Банк Україниздійснює контроль за діяльністю фінансових установ та має право вживати штрафних санкцій до  фінансових установ, у випадку недотримання фінансовою установою вимог Закону.

Національний банк України також має право і зобов’язаний повідомляти відповідні органи (Служба безпеки України, Державна служба фінансового моніторингу, Національне антикорупційне бюро України) про виявлені ризикові фінансові операції.

 Ознаки операцій, які підлягають фінансовому моніторингу:

  • всі фінансові операції, якщо одним з учасників є фізична чи юридична особа пов’язана з країною, яка не дотримується або неналежним чином дотримується міжнародних стандартів у боротьбі з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом (як приклад Іран, Північна Корея);
  • фінансові операції, які здійснюють політики та пов’язані з ними особи;
  • фінансові операції з переказу грошей за кордон (в тому числі до держав, віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон);
  • переказ (у тому числі міжнародний) без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 400 000 гривень;
  • операції з готівкою більше 5 000 грн.

 Операції, на які не поширюється дія Закону “Про фінансовий моніторинг”:

  • оплата комунальних послуг, оплата податків, штрафів, інших обов’язкових платежів (незалежно від суми);
  • оплата по кредитним зобов’язанням (до 30 тисяч гривень);
  • оплата послуг мобільного зв’язку;
  • оплата товарів і послуг за допомогою платіжної картки чи іншого платіжного пристрою, якщо її номер супроводжує переказ (незалежно від суми);
  • всі готівкові перекази в межах України до 5 000 гривень;
  • зняття коштів з власного рахунку.

Повноваження фінансових установ:

  • здійснювати належну перевірку нових та існуючих клієнтів;
  • виявляти та інформувати державні регулятори (Національний Банк України) про наявність операцій, які підлягають фінансовому моніторингу;
  • здійснювати запит у клієнта про джерело коштів, пов’язаних з фінансовою (ими) операцією(ями), які мають ознаки ризикових та становлять підозру;
  • блокувати рахунки клієнтів, у випадку, якщо фінансова операція підпадає під ознаки доцільності проведення фінансового моніторингу.

Нові зміни спрямовані на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (преамбула до Закону). Тому, надавачі фінансових послуг повинні розуміти, що усі їх дії повинні бути направлені на досягнення мети Закону і не спричиняти своїми діями порушення прав споживачів фінансових послуг.

В той же час, споживачі мають бути обізнані з усіх правил проведення фінансових операцій, зокрема купівлі-продажу товарів, послуг, отримання спадщини та належного оформлення операцій з купівлі-продажу майна. Наявність підтверджуючих документів походження ваших доходів є основним аргументом, який знижує ризик виникнення несприятливих відносин з фінансовою установою, клієнтом якої ви є.

Також пам’ятайте, що ваш банк вже знає про звичні для вас фінансові операції та джерела доходів. Тому, здійснюючи регулярні перекази рідним або надаючи благодійну допомогу на регулярній основі на суми, нижчі за порогові, не потрібно турбуватись про небажані наслідки фінансового моніторингу.

До кінця 2020 року споживачам фінансовим послуг та фінансовим установам та іншим суб’єктам, які забезпечують нагляд над веденням фінансових операцій надано час на адаптацію до нових правил ведення фінансових операцій. Так фінансові установи здійснюватимуть встановлення відповідних терміналів, які дозволять ідентифікувати особистість, а також проведуть налагодження роботи дистанційної верифікації клієнта.

Чекаємо нових роз’яснень і не забуваємо про обачне ставлення до своїх витрат та доходів.

Поширені питання:

– Чи має право банк заблокувати картку фізичної особи, якщо протягом дня вона отримала на неї декілька раз по 5 000 грн?

Ні. Але якщо сума цих операцій дорівнює або більша за 400 000 грн, то такі операції можуть підлягати фінансовому моніторингу і банк має право запросити інформацію про джерела походження коштів та відповідні підтверджуючі документи.

– Чи можна поповнити картку у терміналі без ідентифікації особи?

Можна, але до 5 000 грн. Якщо сума більше, то треба пройти ідентифікацію, але зараз таких термінали тільки почали встановлювати, тому краще провести таку операцію через відділення у банку.

– Чи потрібна ідентифікація при користуванні електронним гаманцем?

Так, для тих гаманців, які відкриваються з метою здійснення купівлі-продажу товарів чи послуг, не потребували ідентифікації особистості, тепер вона є необхідною (виняток – електронні гаманці, відкриті для оплати мобільних послуг).

– Чи можна без довідки про доходи відкрити депозит на 200 000 грн?

Так. Для операцій до 400 000 грн. довідка про доходи банком не вимагається.

– Чи можна придбати в інтернет-магазині товар вартістю більше 30 000 грн?

Якщо оплата карткою, то операція проходить як і раніше. Якщо вид оплати – післяплата у відділенні, то працівник служби доставки попросить пред’явити паспорт або інший документ, який ідентифікує особистість.

Авторка:

Катерина Дацко, керівниця юридичної клініки Криворізького економічного інституту Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана

Публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”.

Артем Філіп’єв говорить про права людини та відповідальний бізнес

Артем Філіп’єв говорить про права людини та відповідальний бізнес

Асоціація юридичних клінік України продовжує висвітлювати історії успіху випускників юридичних клінік України. Наступну історію для Асоціації розповів головний юристконсульт ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”, колишній директор з правових питань ПрАТ “Консюмерс-Скло-Зоря” та випускник юридичної клініки “Pro bono” Національного університету “Острозька академія” Артем Філіп’єв.

У лютому 2020 року під час презентації результатів Національного конкурсу юридичного есе “Відповідальний бізнес і права людини” Артем Філіп’єв спільно з учасниками конкурсу обговорили особливості та цінності в роботі корпоративного юриста. Також говорили про відповідальний бізнес та практики ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”, і юридичні клініки – як місце, де виховуються та навчаються справжні юристи.

Отож, про важливість роботи в юридичній клініці, особистий досвід правничої практики у сфері бізнесу та унікальність Міжнародного студентського стажування “UP” читайте у матеріалі.

– Артеме, розкажіть про Ваш особистий досвід правничої практики у сфері бізнесу? Чому саме цю сферу обрали?

Більша частина мого професійного досвіду пов’язана безпосередньо із обслуговуванням бізнесу. Впродовж років своєї практики я працював і як зовнішній консультант, так як inhouse lawyer.

Починав саме як консультант, працюючи в юридичній фірмі. Однак, згодом прийняв свідоме рішення, щоб бути частиною команди бізнесу, а не лише зовнішнім радником, який з’являється виключно для участі в окремому проєкті або для вирішення проблемної ситуації. Мене надихає те, що я можу бути не лише сервісом бізнесу, а й долучатися до ухвалення рішень. Важливо бачити, як у подальшому ці рішення втілюються у корисний для суспільства продукт.

– Ви взяли участь в обговоренні “відповідального бізнесу” спільно з учасниками Національного конкурсу студентських есе серед юридичних клінік? Чому? Що саме Вас пов’язує із юридичними клініками?

Можна сказати, що свою правничу кар’єру я розпочав саме з юридичної клініки. У 2003 році став консультантом юридичної клініки “Pro Bono” у Національному університеті “Острозька академія”. Пізніше працював там адміністратором та керівником проєктів, які реалізовував Благодійний Фонд “Правничі ініціативи”.

Роботу в юридичній клініці завжди згадую з надзвичайною теплотою, оскільки це було неймовірне поєднання цікавого з корисним. При чому, корисного не лише для мене як професіонала та особистості, а й для суспільства. Я багато чому навчився. Наприклад, проведення уроків Street Law дозволило розвинути навики публічних виступів, а спілкування з людьми, які звертались до нас із своїми проблемами (що далеко не завжди мали юридичне вирішення) – сформувало навик об’єктивного аналізу ситуації.

– Тема Національного конкурсу доволі незвична: “Відповідальний бізнес та права людини”. Який бізнес, на Вашу думку, відповідальний? Що відрізняє відповідальний бізнес від “невідповідального”?

Мета будь-якої бізнес-діяльності – отримання прибутку. Однак, ця мета досягається шляхом створення результату, продукту, який прямо чи опосередковано споживають люди.

Таким чином, для мене “відповідальний бізнес” – це, найперше, бізнес, що створює продукт, споживання якого не руйнує, а будує людину, робить її життя кращим. Це ще не все: “відповідальний бізнес”, на мою думку, усвідомлює, що сам процес створення продукту повинен позитивно впливати на суспільство, при чому не лише з перспективи сьогоднішнього дня, а й майбутнього. На практиці це втілюється у формуванні та слідуванні певним етичним принципам ведення бізнесу. Дотримання цих принципів є не стільки дією, що продиктована страхом перед покаранням або осудом, скільки усвідомленим вибором.

– Яким чином бізнес впливає на дотримання прав людини? Про які саме права йдеться?

Думаю, бізнес так чи інакше впливає на дотримання майже усіх прав людини. Якщо користуватись відомим поділом прав людини на покоління, то вплив бізнесу відчувається у кожному з них. Приміром, дотримання права на життя, яке є природнім і невід’ємним правом кожної людини, не можливе без безпечних та належних умов праці, відповідальність за створення яких несе первинно бізнес. Адже чи можемо ми говорити про дотримання цього права, якщо впродовж восьми годин робочого дня особа не відчуває впевненості у тому, що повернеться з роботи до свої близьких живою та здоровою?

Також значною мірою саме бізнес відповідає за дотримання права на безпечне навколишнє середовище: і хоча конкретні правила його реалізації створює держава, однак без їх сприйняття та реалізації бізнесом стан навколишнього середовища ніколи не буде покращуватись. І такі приклади можна продовжувати й продовжувати.

– Хто, на Вашу думку, повинен володіти знаннями з прав людини: лише вузькоспеціалізовані правники чи усі, не залежно від галузі?

Безперечно ні! Права людини – це про кожного із нас. Тому, усі ми маємо не лише знати їх, а й реалізовувати. І знаєте, бізнес сьогодні дуже багато уваги приділяє правам людини. Для прикладу, у міжнародній компанії “АрселорМіттал” кожен працівник в тій чи іншій мірі проходить обов’язкове навчання з прав людини. Оскільки вести бізнес у світі, який бачить у правах людини наріжний камінь цивілізації, та не знати їх – неможливо.

– На скільки ця тема актуальна для України і чи надто ситуація в нашій державі відрізняється від інших країн Східної та Західної Європи?

Безумовно, тема соціальної відповідальності бізнесу є актуальною для України. Я переконаний, що вона так само актуальна у будь-якій іншій точці світу, включаючи країни Східної та Західної Європи. Відрізняються умови ведення бізнесу, а відтак і запит суспільства на те, в чому має бути виражена така відповідальність. Основний сенс залишається тим самим: бізнес має розглядати себе як частину суспільства, а не сприймати суспільство як ресурс. Однак аналогічним має бути ставлення й суспільства до бізнесу. Люди повинні усвідомити: саме бізнес (навіть не держава) створює робочі місця, сплачує податки, які дають змогу державі виконувати її соціальні зобов’язання, закладає фундамент загального процвітання народу. Іноді мені здається, що в Україні і досі є проблеми з цим розумінням: на бізнес дивляться у кращому випадку крізь шори класової боротьби та розкуркулення (ці явища принаймні мають якесь світоглядне підґрунтя), а у гіршому – через цинічне бажання заволодіти чужим.

– Які Ваші враження від конкурсу загалом? Що найбільше сподобалося, вразило? 

Конкурс – надзвичайно цікавий. Я хочу подякувати тим людям, які долучились до його організації та проведення. Найбільш мені запам’яталось спілкування із студентами під час екскурсії у “АрселорМіттал Кривий Ріг”, найбільше гірничо-металургійне підприємство України. Відкритий діалог із молоддю завжди надихає і створює нові ідеї.

– Чим зараз Ви займаєтеся у компанії “АрселорМіттал”, де Ви працюєте? Які її поточні проєкти та плани?

Компанія “АрселорМіттал” є виробником сталі № 1 у світі та найбільшим іноземним інвестором в Україні. Останні півтора роки я працюю на посаді головного юрисконсульта “АрселорМіттал Кривий Ріг” – підприємства, що наразі реалізує масштабну інвестиційну програму та активно оновлюється, адже було побудовано понад 80 років тому. Ми будуємо нові виробничі агрегати, проводимо реконструкцію діючих, впроваджуємо природоохоронні проєкти, щоб понизити промислове навантаження на довкілля. Практично завершили важливий інвестпроєкт – модернізацію дрібносортного стану. Проводимо гарячі випробування двох нових побудованих машин безперервного лиття заготовок. Також не зупиняється реконструкція другого агломераційного цеху з установкою сучасних електрофільтрів. Плануємо будівництво нової фабрики огрудкування, яке стартує цього року. За 14 років роботи в Україні загальні інвестиції компанії АрселорМіттал вже склали 9,7 млрд доларів.

– Насамкінець, назвіть Ваші три поради студентам-клініцистам.

По-перше, не бійтесь мріяти. Але нехай ці мрії будуть не лише про себе – важливо думати про те, що ви можете зробити для інших.

По-друге, ніколи не втрачайте можливості реалізувати вашу мрію, шукайте варіанти, будьте завжди готові заради шансу to run an extra mile.

І останнє – дивіться на можливості ширше, не задовольняйтесь добре протоптаними та широкими дорогами, будьте готові знайти свій власний шлях, не скористатись, а створити.

Цю публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік України в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”. Висловлені в цій публікації думки автора необов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду Сполучених Штатів Америки.

Кредитна картка – зручний спосіб розрахунків з прихованими пастками

Кредитна картка – зручний спосіб розрахунків з прихованими пастками

Банківська картка вже давно стала інструментом нашого повсякденного життя. У нашій країні близько 50% споживачів оплачують свої покупки або послуги пластиковою карткою. І цей показник зростає.

За класичним визначенням, кредитна карта – це платіжна банківська пластикова картка, з певним лімітом позикових коштів кредитора, яким може користуватися клієнт за фіксовану процентну ставку, обумовлену в договорі. Як правило, кредитні картки не передбачають наявності на них власний коштів клієнта. Хоча в Україні в якості кредитних карток часто використовуються дебетові картки, але з овердрафтом (держатель може використати як власні, так і позикові кошти).

Отже, у самому визначенні кредитної картки закладені дві ключові функції: картка і кредит. Перша функція – щоб не носити всюди з собою готівку і уникнути пов’язаних з цим ризиків і незручностей. Друга функція – щоб дозволити собі купити щось прямо зараз в борг, якщо потрібної суми немає в наявності. Функції зручні й корисні, але за обидва сервісу потрібно платити.

Підводні камені кредитних карток

  1. Приховані платежі та комісії

Однією з найпоширеніших пасток є нарахування різноманітних комісій, платежів, штрафів за різноманітні послуги банку. “Мінус” на рахунку може з’явитися через нарахування комісії за обслуговування рахунку, яка може списуватися щомісяця або раз на рік. Ці платежі можуть нараховуватися незалежно від того, користувалася людина кредитними коштами чи ні. Якщо особа кредитною карткою не користується, може бути стягнуто штраф за невикористання кредитних коштів.

Наприклад, в деяких українських банках неактивний протягом двох-трьох місяців рахунок обійдеться власнику картки в 5-10 гривень на місяць (невелика сума, але в результаті виникає заборгованість). Причиною виникнення боргу на картці може стати і щомісячна плата за мобільний банкінг (всього 3-4 гривні на місяць).

  1. Неправильно розрахований пільговий період

Пільговий період (Grace-період) – кількість днів, коли експлуатація коштів відбувається за нульовою або зниженою ставкою. Тобто відсотки за користування не стягуються або встановлюється символічний 0,01% річних. Пільговий період коливається в межах від 25 до 62 днів, рідше 90 днів. Його може бути встановлено для кожної окремої операції або на певний календарний період.

Часто клієнти не правильно обчислюють пільговий період, рахуючи заявлену кількість днів від моменту операції. На практиці ж за умовами більшості банків Grace-період розпочинається 1 числа місяця, а не з дня використання коштів. В деяких банках може використовуватися поділ пільгового періоду на звітний та розрахунковий. Наприклад, з 50 днів пільгового періоду – 30 днів підсумовуються всі плати за вчинені покупки (звітний період), 20-25 днів надаються, щоб повністю погасити борг або зробити мінімальний обов’язковий платіж

Ще один момент, який стосується Grace -періоду і який слід уточнити, чи на всі способи використання карти поширюється пільга. Слід уважно вивчити умови договору, так як пільговий період погашення часто встановлюється тільки для безготівкових покупок по картці, при знятті готівки цей механізм не застосовується.

  1. Надання банку права списувати кошти з інших рахунків клієнта

Часто, договір про відкриття карткового рахунку укладається шляхом приєднання до публічного договору. В таких випадках договір має складатися з публічної частини договору й індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору загалом. Іноді публічна частина договору або умови та правила банківських послуг, які є додатком до договору,  містять умову, про можливість списання коштів з усіх відкритих в банку рахунків клієнта. Часто клієнти підписують договір не враховуючи даної умови в результаті чого виникають спірні ситуації з банком.

  1. Одностороння зміна кредитного ліміту банком

Відповідно до вже згаданого публічного договору або умов та правил надання банківських послуг, банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з подальшою зміною його розміру відповідно до кредитної історії. Банк визначає розмір кредитного ліміту для кожного клієнта окремо. Він залежить від матеріального становища і надійності клієнта.

Трапляються випадки, коли банк не повідомляє клієнта про збільшення кредитного ліміту і останній позичає коштів більше, ніж планував. Або навпаки, кредитний ліміт може бути зменшений або взагалі анульований банком і тоді клієнту будуть нараховані додаткові комісії за використання коштів поза лімітом.

  1. Збільшення відсоткової ставки за кредитом без належного повідомлення

Це – однозначне порушення. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20.09.2019 р. № 122-IX умови договору про про збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди клієнта є нікчемними.

  1. Нарахування і штрафу, і пені за прострочку платежу

За невиконання умов договору боржник зобов’язується виплатити неустойку – штраф або пеню. У разі прострочення платежу за кредитною карткою більшість банків нараховують пеню – % за кожний день прострочення. Проте бувають випадки, коди банк встановлює ще й штраф за порушення умов договору.

Така подвійна неустойка є незаконною, оскільки згідно з положеннями ст.61 Конституції, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

  1. Невдале (неповне) закриття кредитної картки

Клієнти часто не знають, що для закриття кредитної картки, навіть якщо нею не користувалися, необхідно з’явитися до відділення банку. Більшість думають, що просто потрібно знищити картку, але це не так.

У кожному банку існують свої правила закриття кредитних карт. Але існують загальні рекомендації. Клієнт повинен дізнатися в банку, чи існує на карті непогашений залишок по кредиту. У разі, якщо такий є, то погасити його. Після повного погашення заборгованості по кредиту слід здати карту в банк і написати заяву на закриття картрахунку. Банк зобов’язаний видати клієнту довідку про відсутність кредитної заборгованості по картковому рахунку.

Якщо дія картки закінчилася і клієнт не звернувся щодо закриття рахунку, банк може перевипустити картку. Подібні випадки нерідко супроводжуються формуванням кредитної заборгованості шляхом нарахування комісій, описаних вище.

Як уникнути підводних каменів користування кредиткою карткою

  1. Не брати картку «в нагрузку» до інших продуктів

Іноді при наданні будь-якої послуги банк нав’язує кредитну картку. Подумайте, чи вона вам потрібна.  Навіть якщо на ній не встановлені комісії, це не означає, що вони не з’являться у майбутньому (наприклад, за СМС-інформування).  Таким чином у вас може з’явитися борг по картці, яка не використовується.

  1. Уважно читати умови договору

Перш ніж підписати договір на банківське обслуговування, його слід уважно вивчити. У кожного банку свої умови кредитування – і в них можуть бути свої підводні камені.

Необхідно прочитати кожну сторінку договору, включаючи текст, написаний дрібним шрифтом. Часто саме в цих рядках міститься інформація, незнання якої може зіграти з вами злий жарт.

Якщо в договорі є умова при приєднання до якихось інших документів (наприклад, умов обслуговування), вимагайте надання вам примірників цих документів.

І обов’язково зберігайте роздрукований договір з банком, інакше ви не зможете оперативно вирішити проблеми, що можуть виникнути.

  1. Постійно стежити за своїм балансом за рахунком

Найкраще використовувати Інтернет-банкінг або запитувати роздруківки руху коштів. Це дозволить вам оперативно відслідковувати зміни на рахунку, контролювати їх, реагувати на можливі помилки.

  1. Вчасно вносити платежі

Не допускайте прострочення платежів за кредитними картками. Якщо ви встигнете погасити весь борг протягом пільгового періоду, то уникнете нарахування відсотків. Якщо ж немає можливості виплатити весь борг, то до закінчення пільгового періоду внесіть хоча б обов’язковий платіж. Це допоможе уникнути штрафних санкцій.

Якщо ж у вас постійно виникають проблеми з погашенням заборгованості вчасно, краще відмовитися від використання кредитних карток.

  1. Планувати майбутні витрати

Ставтеся до грошей на кредитці, як до власних, а не до боргових. Встановлюйте для себе кредитний ліміт власноруч. Складайте плани майбутніх витрат. При ретельному плануванні вам буде легше вкластися в пільговий період і не доведеться платити відсотки.

Автор:

Юлія Ломжець, координаторка напряму правової просвіти
проєкту “Консультації юридичних клінік для споживачів фінансових послуг”

Цю публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік України в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”. Висловлені в цій публікації думки автора необов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду Сполучених Штатів Америки.

Онлайн-кредит, дзвінки, відсотки, суд

Онлайн-кредит, дзвінки, відсотки, суд

Коронавірус багато проблем відсунув на другий план, але вони не зникли. Люди, як мухи в павутині, роками не можуть вибратися з боргових зобов’язань, через те, що колись за декілька хвилин в Інтернеті оформили собі позику в тисячу гривень.

Раніше, я їх називала просто “конторами”. Кожного ранку, коли йшла на роботу і бачила міні-будочки, в яких сиділо дві-три милих дівчини, думала: скільки сьогодні рівнян опиняться на гачку?

З іншого боку, я не могла зрозуміти, якщо діяльність цих  кіосків сумнівна з точки зору закону, чому їх кількість росте у геометричній прогресії, а на телебаченні їх рекламують відомі українські артисти?

Насправді, діяльність макрофінансових організацій (МФО) здійснюється відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та норм цивільного законодавства України. Такі організації мають право видавати кредити. Їх діяльність перебуває у віданні Національної комісії з державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Відомості про компанії обов’язково вносяться до Держреєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також в реєстр фінансових установ.

Саме прогалини в законодавстві відкривають для подібних організацій чимало можливостей для зловживань. Вони ж відпрацювали ідеальні схеми їх використання.

Раніше я однозначно була переконана, що до суду діло не доходить.

Захожу в реєстр, ввожу ключові слова, обираю форму судочинства, вказую період ухвалення та форму судового рішення – шукаю…

272 рішення і це лише за 2019 рік. Відкриваю перше – “задоволити”, друге – “стягнути з Особи 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Манівео” е-нну суму коштів” і тд.

Не думала я, що через такі порівняно невеликі суми (декілька тисяч гривень) хтось буде судитись. МФО ж діють куди хитріше: позови подають якраз під сплив строку позовної заяви, тоді й суми там куди солідніші.

До прикладу, рішення Деснянського районного суду міста Чернігова – з 2 000 гривень основного боргу стягнуто 34 733 гривень.

Московський районний суд м. Харкова стягнув 33 855 гривень, в той час, коли сума позики становила 1 000 гривень.

Навіть в апеляції ці рішення втримуються: постановою Київського апеляційного суду, скаргу боржника було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яким з особи стягнуто 93 140 гривень заборгованості (сума позики, на хвилиночку, 3 000 гривень) – без змін.

Борги повертати треба, однозначно. Всі дорослі люди, відповідальні за свої рішення і їх наслідки. Знаємо на що йдемо, чим ризикуємо. Але як не застрягти в цьому лайні ярмі, не стати жертвою свого незнання і відстояти свої інтереси в межах закону?

Люди помилкового вважають, що якщо вони фізично жодних договорів не підписували – ніхто претензій до них пред’явити не зможе, доказів немає.

Але не в цьому випадку. Онлайн-позика – це той же звичайний кредит, який ви отримуєте не в банку, а в дома, користуючись ноутбуком, планшетом чи смартфоном.

Фінансові установи на своїх веб-сайтах розміщують правила надання грошових коштів у кредит (в різних організаціях вони можуть трохи відрізнятись, але суть процедури однакова). Такі правила є в загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб і є публічною пропозицією до укладання договору.

Про те, що договір позики, де позикодавцем виступає юридична особа, укладається обов’язково в письмовій формі, чітко вказано в статті 1047 Цивільного кодексу України.

Якщо ми, на кредитний договір наклали електронний цифровий підпис (ЕЦП), правові наслідки цього однакові з тими, що ми взяли ручку і розписались на папері. Завдяки цьому вас точно можна ідентифікувати як особу, що в майбутнього може опинитись стороною в судовому процесі.

Якщо немає електронного цифрового підпису?

Вважаєте, що це вагомий аргумент зайняти позицію “моя хата з краю”? Помиляєтесь. Підтвердити те, що саме ви погодились на умови публічної оферти та отримали позику МФО можуть, і в суді це успішно роблять.

Альтернативою ЕЦП є одноразовий ідентифікатор та аналог власноручного підпису (стаття 12 Закону України “Про електронну комерцію”).

Хто кредити брав, той з процедурою знайомий. Спочатку Ви заповнюєте анкету на сайті організації і вводите всі обов’язкові дані (прізвище, ім`я та по батькові, серію та номер паспорта, дату та орган його видачі, ідентифікаційний податковий номер, адресу реєстрації та місця проживання, дату народження, номер телефону, відомості про місце роботи, щомісячний дохід та сімейний стан).

Після цього фінансова установа перевіряє інформацію та приймає рішення про надання/відмову в наданні позики. Якщо рішення позитивне – надсилає вам СМС-повідомлення на телефонний номер та електронний лист пошту, в якому міститься гіперпосилання на отримання копії електронного Договору.

Договір про надання кредиту укладається в Особистому кабінеті. Людина здійснює вхід на Сайт товариства за допомогою Логіна і Пароля. Поставивши галочку навпроти “З умовами договору згодний”, Ви підтверджуєте свою повну обізнаність та згоду з усіма істотними умовами Договору.

Саме Логін і Пароль Особистого кабінету, як аналог власноручного підпису підтверджує виключне особисте авторство Вас, як позичальника. Всі заяви, договори і будь-які інші документи, створені в інформаційних системах таких організацій в електронній формі є оригіналами і мають однакову юридичну силу з документами у паперовій формі.

Щодо електронного підпису одноразовим ідентифікатором, то в переважній більшості це є СМС-повідомлення з кодом, яке приходить на номер Вашого телефону, вказаний під час реєстрації на сайті, який в подальшому буде зазначений у Вашому повідомлені про бажання укласти договір та в самому договорі в графі “підписи сторін”.

Заповнили всі поля заявки? Прийняли пропозицію укласти договір та ввели всі отримані коди в Особистому кабінеті? Вітаю, Ви особисто підписали електронний кредитний договір.

Що далі? Проходить цей короткий період, гроші з відсотками повернути Ви не змогли. Ще через деякий час, про невиконаний обов’язок Вам будуть періодично нагадувати по телефону (заручниками ситуації можуть стати ваші рідні і близькі). Не рідко справа доходить до погроз, надсилання на пошту вимог, претензій, навіть підроблених рішень судів. На цьому зупинятись не будемо – це вже виходить за рамки правового поля, тому як варіант, можна написати заяву в поліцію.

Ми ж почнемо з етапу подання МФО позову, коли його копію з додатками і ухвалу суду Ви отримуєте на пошту. Найголовніше – не ігнорувати. У рішеннях, які зазначались вище, пасивна поведінка відповідача і стала результатом повного задоволення вимог фінансових організацій.

Для того, аби написати відзив, краще звернутися до юриста.

Але, Ви і самі маєте розуміти, як захистити свої інтереси:

  1. Уважно ознайомтесь із самим змістом Договору, заявкою, яку Ви оформлювали (якщо вони додані до позову, в іншому випадку, оригінали цих документів слід витребовувати через суд). Чи наявні там всі істотні умови договору, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати пені та комісії. Часто буває так, що санкції, які саме і збільшують основну суму боргу до захмарних цифр, передбачені не в самому договорі, а в Правилах, які розміщені на сайті і можуть змінюватись МФО в односторонньому порядку. Хоч в договорі і буде написано, що вони є його невід’ємною частиною, відсутність Вашого підпису на них свідчить про те, що сторони не дійшли згоди щодо цих умов, а відтак договір можна визнати неукладеним.
  2. Перевірте правильність усіх даних. МФО слід в суді довести сам факт укладення договору, його підпис Вами за допомогою одноразового ідентифікатора (СМС-повідомлення з кодом), який організація мала б направляти на Ваш телефон. Невідповідність цифр номеру телефону чи коду є підставою для сумніву в тому, що ви є стороною цього договору і він взагалі був укладений.
  3. Якщо жодних дій на виконання договору позики (сплата навіть 5 гривень боргу) Ви не вчинили, сам факт безготівкового переказу коштів на Вашу картку, ще не свідчить про те, що ви цей переказ погодили та прийняли. Часто, подібні організації не надають виписки по руху коштів по Вашому рахунку, який містив би відомості про господарську операцію перерахування коштів на Ваш рахунок. Замість цього, як доказ надання грошей, МФО додають повідомлення операторів систем прийом платежів, таких як “Platon”, “WAYFORPAY”, з якими співпрацюють, однак це не є первинним документом в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
  4. Якщо МФО подає розрахунки заборгованості, разом з сумами пені, штрафів і тд., звертайте увагу на період, за який ці відсотки нараховують. В березні 2018 року Велика палата ВС (справа №444/9519/12) виклала правовий висновок, який мають враховувати суди всіх інстанцій про те, що після спливу строку, на який надавалась позика (у Вашому випадку це місяць-два максимум), право МФО нараховувати проценти за кредитом припиняється. Стягнути з Вас можуть індекс інфляції і 3 відсотки річних. Порівняно з 1,5 – 2,5 % в день, це дрібниці, погодьтесь.
  5. Наостанок, Законом України “Про захист прав споживачів” продавцю (виконавцю, виробнику) заборонено включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Голос правосуддя, пряма мова:

“Вимога про нарахування та сплату пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначений ТОВ “Веллфін” у спірному договорі позики розмір пені є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, отже п. 1. 5 договору позики № 16462 від 27 лютого 2016 року є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором”.

Висновок – будьте відповідальними. Самі розумієте під які відсотки підписуєтесь. Не намагайтесь когось обдурити, бо самі ж залишитесь “в дурнях”. Виникли проблеми – переводимо все це в правове поле і граємо на рівних.

Автор:

Вікторія Пархомчук, випускниця юридичної клініки “Pro bono” Національного університету “Острозька академія”, помічниця адвоката АО “РівнеПраво”

 

Розвиток бізнесу у сфері фінансових послуг для забезпечення надання безоплатних медичних послуг вразливим групам населення

Розвиток бізнесу у сфері фінансових послуг для забезпечення надання безоплатних медичних послуг вразливим групам населення

Одним із основних, закріплених в Конституції нашої держави прав людини, є право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49). Згідно цієї норми, «охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності» [1]. Таким чином, питання охорони здоров’я є пріоритетним напрямком діяльності нашої держави, який повинен забезпечуватися ефективними правовими та економічними засобами.

Згідно положень Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «охорона здоров’я – система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами – підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя» (п. 8 ч. 1 ст. 3). До основних принципів охорони здоров’я відноситься «багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції» (п. 8 ч. 1 ст. 4) [2].

На теперішній час в Україні, на нашу думку, занадто затягнулася ситуація з вирішення питань ефективного фінансового забезпечення медичного обслуговування населення, особливо його вразливих, зокрема, малозабезпечених груп, у тому числі і з багатоканальністю її фінансування. У зв’язку із цим, узгоджуючи ці невідкладні питання із процесом європейської інтеграції, їх вирішення потребувало б застосування позитивного досвіду західноєвропейських країн.

Дослідженням питань з предмету надання фінансових послуг у сфері медичної діяльності займалися такі науковці, як, наприклад, А. Ахламов, І. Кусик, А. Літвак, Стеценко С.Г., зокрема питаннями надання платних медичних послуг, бюджетного фінансування, медичного страхування та державних гарантій надання громадянам медичної допомоги. Разом із цим, на теперішній час, у зв’язку із запровадженням сучасної медичної реформи в Україні, виникає нагальна потреба у подальшому науковому дослідженні цих питань.

Прийнятий у 2017 р. в рамках запроваджуваної медичної реформи Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» визначив «державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій» Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 цього нормативного акту, «програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) – програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами» [3]. Таким чином, забезпечення вказаної програми буде прямо залежатиме від обсягів Державного бюджету. У зв’язку із цим виникає природне питання щодо альтернативного ринку фінансування медичних послуг на надання фінансових послуг у сфері медичного обслуговування населення.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів». Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону «учасники ринку фінансових послуг – особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об’єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг» [4]. Таким чином, об’єктом ринку фінансових послуг виступають саме фінансові послуги, а суб’єктами – фізичні або юридичні особи публічного або приватного права, які є одержувачами або надавачами  фінансових послуг, або виконують посередницькі функції у цій сфері. Вказане положення реалізоване і у ч. 1 ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’ях», згідно якого «фінансове забезпечення охорони здоров’я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом» [2].

На теперішній час вельми актуальним виступає питання надання безоплатних медичних послуг такої категорії соціальних груп, як вразливі групи населення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», вразливі групи населення – особи/сім’ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників» [5]. Це, передусім, пенсіонери, інваліди, особи із важкими захворюваннями, внутрішньо переміщені особи та інші.

Питання надання безоплатних медичних послуг вразливим групам населення регулюються різними вітчизняними нормативними актами, серед яких можна виділити постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» від 17 серпня 1998 р. № 1303, «Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги» від 11 липня 2002 р. № 955; «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» від 25 березня 2009 р. № 333 та іншими. Разом із цим, забезпечення виконання наведених нормативних актів прямо залежатиме від обсягів кошторисів Державного та, більшим чином, місцевих бюджетів. У зв’язку із цим актуальним виступає питання забезпечення існування на ринку фінансових послуг у сфері медичного обслуговування, що надаються вразливим групам населення, і недержавних суб’єктів фінансування, у тому числі суб’єктів підприємницької діяльності.

В контексті цього дослідження варто взяти до уваги підсумки огляду фінансованого Європейською Комісією проекту Tacis BISTRO “Ознайомлення з досвідом країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров’я”, згідно яких «в Україні, … найбільш ефективним шляхом реалізації програми медичного страхування було б створення єдиного Фонду з регіональними філіями і встановлення єдиного для всієї країни страхового внеску за принципом солідарності, з застосуванням при цьому елементів компенсації ризику. … Після прийняття закону про обов’язкове медичне страхування необхідно чітко визначити, які втручання повинні фінансуватися з державного бюджету, а які з Фонду медичного страхування. … Важливим питанням є вирішення того, які послуги повинні буди включені до базової програми, і розрахунок їх вартості (базовий пакет). … Для розробки переліку послуг базової програми пропонується використовувати методи встановлення пріоритетів, де до уваги приймаються такі фактори як тяжкість захворювань, пов’язані з ними смертність та захворюваність, їх соціальний вплив, ефективність методів лікування даних захворювань, вартість необхідні для їх лікування ресурсів і т.п. … Розмежування відповідальності за фінансування послуг і їх надання, а також укладання контрактів між Фондом та надавачами медичних послуг є головним елементом системи обов’язкового медичного страхування. … Акредитація і ліцензування є важливими елементами контрактних систем надання послуг. … Міжнародний досвід свідчить, що надання лікувальним закладам більшої гнучкості у використанні фінансових ресурсів і більшої автономії покращує затратну ефективність» [6]. Аналіз вказаного документа свідчить про необхідність створення необхідного та достатнього правового та економічного підґрунтя для реалізації його висновків в нашій державі.

Підсумовуючи наведений матеріал, зробимо висновок, що в Україні для створення ефективної системи та механізму надання фінансових послуг у сфері медичного обслуговування, особливо вразливим групам населення, необхідно створення альтернативних, у тому числі недержавних форм фінансування медицини, зокрема, системи медичного страхування. Для досягнення цього завдання необхідно допустити на ринок фінансових послуг широке коло суб’єктів підприємницької діяльності, запровадити доступну систему банківських послуг для здійснення цієї діяльності, створення інші надійні механізми для забезпечення їхньої діяльності, зокрема, для придбання медичного обладнання, що відповідає міжнародним стандартам, що буде сприятиме доступності надання медичної допомоги, передусім, вразливим групам населення.

Список використаних джерел:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року. Верховна рада України. URL : http://www.rada.kiev.ua  (дата звернення 15.12.2019);
  2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст.19;
  3. Закон України» Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст.31.
  4. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 1, ст. 1.
  5. Закон України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2019, № 18, ст.73.
  6. Досвід країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров’я. Уроки для України. URL: http://eeas.europa.eu/archives/delegations/ukraine/documents/virtual_library/14_reviewbook_uk.pdf (дата звернення 17.12.2019)

Автори:

Аліна Чабанова та Ірина Калько, студентки юридичної клініки ТОВ “Бердянський університет менеджменту і бізнесу” 

Захист прав споживачів кредитних послуг

Захист прав споживачів кредитних послуг

Якість фінансових послуг була, є та буде актуальним питанням. Важливим показником є дотримання прав людини надавачами цих послуг. Одним із Керівних принципів ООН щодо бізнесу та прав людини є обов’язок бізнесу поважати права людини, що включає в себе також необхідність проявляти належну обачність щодо можливого негативного впливу тієї чи іншої бізнес-діяльності на права людини (працівників, споживачів, місцевої громади, працівників постачальників тощо) [1].

Фінансовий стан переважної більшості українців є надто проблемним на сьогодні. Причинами цього є низка факторів: кризовий стан економіки, втрата місця роботи та джерела отримання доходу, бойові дії на сході України тощо. Пересічні громадяни змушені вдаватися до пошуку фінансових ресурсів задля забезпечення власного життя та своєї родини, в тому числі й позикових. Споживче кредитування є одним із видів кредитування населення, здійснюється воно банківськими та небанківськими фінансовими установами відповідно до чинного законодавства.

Це есе присвятимо окремим актуальним проблемам споживчого кредитування небанківськими фінансовими установами, короткострокових споживчих кредитів та споживчих кредитів на невелику суму (далі – мікрокредити), які користуються значним попитом серед населення з огляду на швидкість отримання коштів, спрощену процедуру укладення договорів. “Так, протягом 9 місяців 2019 року (січень – вересень) такими фінансовими установами  було укладено 8 857 801 договорів з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (за 9 місяців 2018 – 5 762 481). При цьому, половину цих договорів було укладено дистанційно, не в останню чергу завдяки стрімкому розвитку онлайн-кредитування” [2], яке, на наш погляд, містить у собі вагомі ризики для споживачів кредитних послуг. Ці та інші ризики, вважаємо, обумовлені недостатнім правовим регулюванням споживчого кредитування, що, в свою чергу, тягне такі явища, як обхід законів, шахрайство з фінансовими ресурсами та, зрештою, посилення рівня бідності споживачів таких кредитів.

Констатуємо, що досить мало наукових досліджень присвячено обраній нами темі, більшість праць економістів та юристів стосуються загальних питань функціонування ринку фінансових послуг. Їх вивчали О. Уварова, К. Буряковська (тематика бізнесу та прав людини); О. Барановський, П. Левченко, Є. Поліщук, А. Амеліна (ринки фінансових послуг) та інші вчені.

У цій роботі ми зробили спробу показати прогалини українського законодавства про захист прав споживачів послуг мікрокредитування та запропонувати можливі шляхи їх усунення. Метою есе є огляд можливих засобів захисту прав клієнтів небанківських фінансових установ, які надають мікрокредити.

Короткий огляд нормативних актів, що встановлюють гарантії прав споживачів.

Національні правила можуть встановлювати вимоги, адресовані суб’єктам бізнесу (у тому числі надавачам фінансових послуг) щодо прав людини у два способи: непрямий та прямий. Непряме регулювання є найпоширенішим засобом, за допомогою якого держави виконують свої зобов’язання щодо контролю впливу суб’єктів господарювання на права людини. Мова може йти про встановлення певних стандартів діяльності. До прямих заходів відноситься прийняття законодавства [3, 4].

На даний час в країні діють закони, направлені на регулювання правовідносин у сфері споживчого кредитування. Так, загальний за своїм характером Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, встановлює вимоги до достовірності реклами (стаття 11), наголошує на праві клієнта на інформацію (стаття 12) та декларує у  статті 19 те, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є однією з цілей  державного регулювання. Спеціальним нормативним актом, який захищає права споживачів послуг фінансових установ, є Закон України «Про споживче кредитування», аналіз норм якого вказує на недосконале правове регулювання сфери споживчого кредитування, що надалі і покажемо.

Проблема обходу гарантій прав споживачів та шляхи її вирішення. Позитивним фактором ухвалення Закону України «Про споживче кредитування» є встановлення законодавчих гарантій прав споживачів послуг споживчого кредитування, які стосуються: розкриття інформації кредитором щодо умов кредиту; права на односторонню відмову від кредитного договору; обмежень щодо максимального розміру відповідальності за порушення зобов’язань тощо (стаття 15 Закону). Проте негативним фактором є те, що дія цього Закону не поширюється на кредити, розмір яких не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, або ж кредити надані на строк, менший одного місяця, що прямо випливає зі статті 3 цього Закону. Виходить, що дві категорії найчастіше вживаних мікрокредитів позбавлені «правил гри» – законодавчого регулювання. В ЄС на цю проблему звернули увагу, про що ми зазначимо нижче.

Проблема необмеженого розміру неустойки. Чи не найважливішою гарантією прав споживача є обмеження  розміру неустойки, який стягується у разі прострочення виконання зобов’язань за кредитним договором. Однак шляхом аналізу бізнес-моделі фінансових установ ми виявили, що їх діяльність побудована саме на обході цієї гарантії. Основним джерелом прибутку фінансових установ є не відсоток за кредитом, що надається споживачеві, а неустойка, яка стягується з боржника після прострочення зобов’язання. В більшості випадків споживачі звертаються до мікрокредитування через скрутне фінансове становище. Вони не мають можливості погасити короткостроковий кредит, що надається під великі відсотки. Як наслідок, споживачі не виконують зобов’язання, і на суму прострочення починає нараховуватися пеня. Якщо кредитний договір не підпадає під дію Закону України «Про споживче кредитування», то кредитор не обмежений обліковою ставкою НБУ та може встановити будь-який відсоток для нарахування пені.

Однією з причин виникнення такої ситуації є необізнаність споживачів щодо умов кредитування. Чинне законодавство покладає на фінансові установи обов’язок забезпечувати право клієнта на інформацію. Необхідна інформація розміщується на веб-сайті установи, а також повинна надаватися споживачеві перед укладенням договору. Серед переліку такої інформації є також і вимога щодо повідомлення клієнта про розмір неустойки, яка нараховуватиметься у разі невиконання ним кредитного договору.

Найчастіше клієнти позбавлені можливості детально вивчити умови, за якими здійснюється мікрокредитування (особливо у випадку укладення кредитного договору в режимі онлайн). На початковій сторінці надавача мікрокредиту просто не розміщується необхідна інформація, за допомогою якої клієнт міг би об’єктивно оцінити всі ризики, що можуть виникнути в нього у разі укладення кредитного договору. Зазвичай ознайомлення споживача із інформацією стосовно позики відбувається вже після надсилання заявки на оформлення кредиту. Наслідком цього є те, що клієнт не може на момент укладання договору оцінити, чи буде він в змозі виконати свої зобов’язання за кредитним договором.

Дослідники звертають увагу і на те, що окремим проявом порушення права клієнта на інформацію є застосування недобросовісної реклами фінансової послуги. Наприклад, фінансові установи досить часто в рекламних матеріалах розміщують інформацію про акційну чи пільгову ставку кредиту, при цьому не вказуючи реальну річну ставку кредиту, що вводить клієнта в оману та не дає йому можливості об’єктивно оцінити ризики, пов’язані з укладенням такої кредитної угоди [5].

В Європейському Союзі основним наднаціональним актом, який забезпечує гарантії прав споживачів послуг кредитування, є Директива ЄС 2008/48/EC, яка серед іншого визначає перелік гарантій, подібний до того, що встановлений Законом України «Про споживче кредитування» (право клієнта на інформацію, процедури, що передують укладенню кредитного договору, право на відмову від кредитного договору тощо). Зазначимо, що стаття 2 (2) (с) цієї Директиви вказує, що дія цього акту не поширюється на кредити, загальна сума яких не перевищує 200 євро [6]. У зв’язку з цим Європейською Організацією Споживачів було надано рекомендації Європейській Комісії, Парламенту та Раді щодо перегляду цього положення Директиви, щоб забезпечити поширення захисту прав споживачів також і на мікрокредити [7].

В країнах ЄС захист прав споживачів покладено на інститут фінансових омбудсменів. Основною задачею цього інституту є розгляд скарг споживачів на неправомірні дії з боку фінансових установ в досудовому порядку. На рівні ЄС утворено об’єднання фінансових омбудсменів «FIN-NET», яке координує діяльність фінансових омбудсменів, що діють в різних національних юрисдикціях. Перевагою існування такої наднаціональної організації є те, що споживачі отримують можливість захистити свої права без звернення до суду навіть в транскордонних спорах [8].

Ризики укладання кредитних договорів у спрощеному порядку. Українська практика споживчого кредитування вказує на суттєві невідповідності між рекламою та інформацією на сайтах і реальними наслідками отримання кредиту та невчасного його повернення. Така практика суперечить Керівним принципам ООН щодо бізнесу та прав людини [1] і свідчить про порушення права споживача на інформацію та якісні послуги з кредитування. Наприклад, споживчий центр «ШвидкоГроші» пропонує на своєму сайті широкий перелік категорій осіб, що можуть скористатися послугами компанії, отримання коштів за 20 хвилин (шляхом заповнення спеціальної форми) та можливість відтермінування оплати [9]. Втім, занадто проста процедура ідентифікації особи позичальника може спричинити значні труднощі в майбутньому для третіх осіб. Наприклад, у справі № 541/2319/17 особа звернулася з позовом до компанії «ШвидкоГроші» з вимогою відшкодування моральної шкоди, оскільки на номер телефону позивача почали надходити дзвінки та SMS від компанії «ШвидкоГроші» з вимогами про сплату боргу. Знаючи, що ніколи не користувався послугами цієї  компанії, позивач прийшов до найближчого її відділення і надав документи, про те, що він не та людина, яка потрібна кредитору. Але й надалі позивачу продовжували надходити дзвінки та SMS від компанії з погрозами, які мотивувалися вже тим, що він нібито є поручителем позичальника та несе таку ж відповідальність, що і позичальник. Це все відбувалось в період, коли він перебував на лікуванні в Головному військовому клінічному госпіталі в м. Києві після важкого поранення [10]. Як бачимо, існує багато ризиків у користуванні послугами мікрофінансових кредитних установ не тільки для позичальника, а й для інших осіб (навіть тих, хто жодним чином не причетний до укладання договору кредиту).

Пропозиції. Задля вирішення проблем, піднятих в цій роботі, на наш погляд, необхідно внести зміни в чинне законодавство та поширити гарантії прав споживачів фінансових послуг на всі кредитні послуги, які надаються фінансовими установами, зокрема, на кредити, що видаються на строк менше місяця, оскільки досить часто саме такі короткострокові кредитні угоди споживачі не в змозі виконати.

Додатковим засобом вирішення проблеми захисту прав споживачів могло б стати створення саморегулівної організації на ринку послуг із мікрокредитування. Така організація могла б забезпечити належий рівень захисту прав споживачів шляхом встановлення обов’язкових внутрішніх правил надання мікрокредитів та здійнення контролю за їх дотриманням. Крім цього, саморегулівна організація може здійснювати розгляд скарг споживачів на неправомірні дії фінансових установ, які є її членами, та застосовувати заходи впливу до порушників.

Заслуговує на увагу й варіант захисту прав споживачів шляхом впровадження інституту фінансового омбудсмена в Україні. Ще в квітні 2019 року Комітету з питань фінансової політики Верховної Ради України було вручено подання про розгляд проекту Закону про установу фінансового омбудсмена. Однак, вже в серпні 2019 року цей законопроект було відкликано [11]. Тим не менше, на нашу думку, інститут фінансового омбудсмена міг би стати ефективною альтернативою судовому засобу захисту прав споживачів.

Список використаних джерел:

  1. Керівні принципи щодо бізнесу і прав людини: Реалізація Рамкової програми Організації Об’єднаних Націй «Захист, повага і засоби захисту» / Переклад: Катерина Буряковська, Юлія Размєтаєва, Олена Уварова, Дмитро Філіп’єв. За заг. ред. Олени Уварової. Харків: Право, 2018. 80 с.
  2. Підсумки діяльності фінансових компаній та юридичних осіб (лізингодавців) за 9 місяців2019 року. URL: https://www.nfp.gov.ua/files/OgliadRinkiv/FK/FK_III%20kv_2019.pdf.
  3. О.О. Уварова, К.О. Буряковська. Бізнес і права людини. Навчальний посібник. Київ, 2019.URL: https://nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/08/LLL-1-%D0%91%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81-%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8.pdf.
  4. O’Brien C. M. Businessandhumanrights: a handbookforlegalpractitioners / CouncilofEurope, 2018. Р. 30. URL: https://www.coe.int/en/web/nationalimplementation/publications/handbooks?fbclid=IwAR29oo9XI_6Jj9A6dhHmGTDp7RzoQX5vBueoH-o8I1MPjBxpcdGI9E-zSc.
  5. Тимур Михайлов. Обережно, миттєвий кредит онлайн! [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.epravda.com.ua/columns/2019/08/14/650549/.
  6. EU Directive2008/48/EC as of 23 April 2008. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX%3A32008L0048.
  7. BEUC position on Review of the Consumer Credit Directive. URL: https://www.beuc.eu/publications/beuc-x-2019-019_review_of_the_consumer_credit_directive.pdf.
  8. About FIN-NET. URL: https://ec.europa.eu/info/business-economy-euro/banking-and-finance/consumer-finance-and-payments/retail-financial-services/financial-dispute-resolution-network-fin-net/fin-net-network/about-fin-net_en.
  9. Швидко Гроші. URL: https://sgroshi.com.ua/.
  10. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 квітня 2018 року в справі № 541/2319/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73786204
  11. Проект Закону про установу фінансового омбудсмена. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=8055&skl=9.
  12. Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року

Автори:

Віталій Котець та Тетяна Подоляка, студенти Правничої клініки Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Керівні принципи кредитно-фінансових установ в аспекті прав людини

Керівні принципи кредитно-фінансових установ в аспекті прав людини

Все суспільство, так чи інакше, є споживачами фінансових послуг. Багато людей зберігають гроші на депозитних рахунках чи отримують кредитні позики, або сплачують пенсійному фонду внески чи укладають угоду страхування подорожі за кордон – усе це є фінансовими послугами. Кожна людина має знати свої права у сфері надання фінансових послуг, інакше, вона ставить під загрозу свій добробут. Якщо права споживачів детально описані в Законі України «Про захист прав споживачів», то норми захисту прав споживачів саме фінансових послуг містяться в багатьох законах, які регулюють фінансову сферу. Серед установ, що надають фінансові послуги можемо виділити наступні: страхові компанії, кредитні спілки та інші небанківські кредитні установи,  юридичні особи публічного права, що надають фінансові послуги, недержавні пенсійні фонди та їх адміністратори, ломбарди, фінансові компанії, що надають такі послуги як фінансовий лізинг, факторинг, поруки та гарантії, юридичні особи без статусу фінансової установи, які мають право надавати певні види фінансових послуг (фінансовий лізинг).

Цей фінансовий небанківський сектор, регулює Національна комісія, що здійснює державний нагляд у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Як ми бачимо, що все наше фінансове сьогодення і майбутнє залежить від рівня індивідуальної фінансової грамотності, зокрема від уміння захистити свої кошти. Незнання фінансового ринку, тонкощів і відмінностей даних послуг може зробити людину жертвою фінансових шахраїв [1].

Створення ефективної системи захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб. Щоб ми могли безпечно користуватися фінансовими послугами, необхідно розглянути ринок страхування. Світовий досвід свідчить, що рівень розвитку економіки країни часто визначають за рівнем організації страхової справи, яка за рентабельністю у багатьох країнах світу випереджає промисловий та банківський сектори. Наявність розвиненого страхового ринку та ефективної системи страхування створюють можливість забезпечення фінансових гарантій для різних суб’єктів господарювання, збереження соціальної стабільності у суспільстві та економічної безпеки держави в цілому.

Формування розвиненого страхового ринку забезпечить сприятливі умови для ринкової трансформації національної економіки та стабільного розвитку міжнародних відносин. Попри те, що кількісні показники розвитку страхового ринку України мають позитивну динаміку, його функціональні та інституційні характеристики в цілому ще не відповідають реальним потребам національної економіки. Для успішного розвитку та покращення ситуації на українському ринку страхових послуг необхідна злагодженість та скоординованість роботи як держави, так і страхових компаній. При цьому держава має забезпечити ринок стабільною нормативною базою, необтяжливим державним наглядом, а з іншого боку страхові компанії мають бути максимально сумлінними та чесними у процесі співпраці зі своїми клієнтами. Адапт

Інститут спеціалізованого фінансового омбудсмена в Україні: необхідність та потенціал запровадження

Інститут спеціалізованого фінансового омбудсмена в Україні: необхідність та потенціал запровадження

Недосконала система вирішення спорів, пов’язаних з отриманням фінансових послуг, відсутність дієвих механізмів захисту від ризиків, низький рівень інформаційної прозорості, фінансової грамотності населення призвели до неспроможності забезпечити належний захист прав споживачів фінансових послуг. Спроби вирішити дані проблеми завжди були фрагментарні, а можливість врегулювати спори між фінансовими установами та споживачами у досудовому порядку – відсутньою. Саме тому, запровадження інституту спеціалізованого фінансового омбудсмена в Україні є актуальним та необхідним, підвищить якість надання фінансових послуг, ефективність та професійність правозахисної діяльності, сприятиме розвантаженню судової гілки влади, зменшить навантаження на регуляторів.

Варто зауважити, що стаття 387 Розділу V Угоди про асоціацію визначила зобов’язання України адаптувати законодавство ЄС з метою створення повноцінно функціонуючої ринкової економіки та задля стимулювання торгівлі, а також для комплексного застосування ефективних правил та методик у сфері законодавства щодо заснування та діяльності компаній, корпоративного управління та щодо бухгалтерського обліку та аудиту [1]. Крім цього, потреба фінансової співпраці полягає в тому, що сфера фінансових послуг часто використовується для відмивання коштів та фінансування тероризму. Країни-члени ЄС, розуміючи, що заходи, вжиті лише на національному рівні матимуть обмежений результат, вживають спільних зусиль. Зокрема, Директива ЄС № 2005/60/ЄС «Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму» вказує, що «міцність, цілісність та стабільність кредитних і фінансових установ країни та довіра до фінансової системи в цілому можуть серйозно загрожувати зусиллям злочинців та їх спільників як у маскуванні походження кримінальних коштів, так і у спрямуванні законних або незаконних грошей на терористичні цілі» [2].

Зважаючи на зазначене та враховуючи специфіку діяльності фінансової системи, розвиток та ускладнення продуктів фінансового ринку, сутність яких часто незрозуміла багатьом споживачам фінансових послуг, а також те, що Закон України «Про захист прав споживачів» приділяє мало уваги сфері фінансових послуг,  найдієвішим механізмом захисту прав споживачів фінансових послуг вважаємо інститут фінансового омбудсмена.

Визначаючи сутність поняття «фінансовий омбудсмен» (від шведського ombudsman – представник чиїхось інтересів), дану категорію розуміємо як незалежну особу, що захищає інтереси громадян, у яких виникли проблеми з фінансовими установами [3]. Однією з перших держав, яка в 1981 році створила міжгалузевого фінансового омбудсмена, до компетенцїї якого належав захист прав страхувальнків, була Великобританія [4, c. 25]. Будучи керівником, він призначав персонал та керував бюджетом.

Сьогодні Служба фінансового омбудсмена Британії – це незалежна державна структура, основною метою якої є позасудове врегулювання спорів в сфері фінансових послуг. Законодавством Великої Британії визначено, що спочатку споживач зобов’язаний подати скаргу до фінансової установи, на що остання має дати відповідь. Якщо клієнт незадоволений рішенням надавача послуг, він може звернутись до Служби фінансового омбудсмена. До кожної ситуації застосовується індивідуальний підхід.

Допоміжним органом управління для омбудсмена є незалежна рада. Це орган, який не може брати участь у вирішенні справ. Основними функціями органу управління є:

1) cприяти збереженню незалежності омбудсмена;

2) контролювати результативність та ефективність роботи омбудсмена;

3) консультувати омбудсмена щодо стратегічного спрямування його діяльності.

Аналізуючи аспект фінансування, зазначимо, що діяльність фінансового омбудсмена може забезпечуватись урядом, але поширенішим є покривання витрат омбудсмена за рахунок фінансової галузі. Як правило, плата за будь-яку справу сплачується незалежно від результату справи.

Про розвиток інституту фінансового омбудсмена в світі свідчить той факт, що в листопаді 2007 року для обміну досвідом, ідеями та ефективної взаємодії в Австралії була створена міжнародна мережа фінансових омбудсменів, засновниками якої є Австралія, Австрія, Ботсвана, Канада, Чехія, Данія, Франція, Греція, Ірландія, острів Мен, Італія, Нова Зеландія, Норвегія, Перу, Республіка Тринідад і Тобаго, Південна Африка, Швейцарія, Великобританія і США [5, c. 340]. Адже, на практиці, при розгляді дрібних позовів споживачів через високу вартість провадження у справах, довготривалу судову тяганину та відносну недоступність судової системи національні суди у всьому світі стають дедалі більше неефективними, що явно перешкоджає доступу до правосуддя для споживачів.

Зазначимо, що таку ж проблематику можна спостерігати у сучасній Україні. Сьогодні існує проблема «вразливості» клієнтів банку та їх залежності від банків як сильнішої сторони правовідносин [6]. Банківський сектор має можливість впливати на економічну та соціальну сфери особливо негативно через рішення судів, які приймаються на часто автоматизованій основі. На противагу цьому, споживачі фінансових послуг не в змозі повною мірою реалізувати своє право звертатися за захистом своїх прав до суду. Крім того, прогалини у правовому забезпеченні захисту прав споживачів комерційних послуг теж викликають недовіру населення до фінансових ринків, що залишає їх без здатності залучати кошти, вкрай необхідні для розвитку економіки [7, c. 15]. Натомість, практика зарубіжних країн показує, що рішення омбудсмена виносяться на користь банків і клієнтів в приблизній пропорції 50/50, тому в його об’єктивності важко сумніватися [8, c. 16].

Іншим сектором, де фінансовий омбудсмен стане ефективною службою вирішення спорів, є бізнес. У цьому випадку бенефіціарами цього підходу, захист чиїх прав здійснюється, – є не лише споживачі, а і підприємці. У багатьох юрисдикціях омбудсмени доповідають підприємствам про закономірності та тенденції розгляду скарг, допомагаючи їм вирішувати внутрішньо ендемічні проблеми та покращувати загальні стандарти обслуговування клієнтів [6]. Довіра споживачів має вирішальне значення для успішного бізнесу, а ефективні методи інституту фінансового омбудсмена стають все більш важливими для побудови та підтримки довіри споживачів.

У даному контексті варто зауважити, що спроби впровадити інститут фінансового омбудсмена в Україні були неодноразово, проте безрезультатно. Серед них:

1) 22 березня 2017 року в Україні презентовано проект Агентства з міжнародного розвитку USAID Financial Sector Transformation Project, в межах якого передбачено створення інституту фінансового омбудсмена та основні принципи його діяльності: прозорість, незалежність, справедливість, компетентність, ефективність – що є «інвестицією у відновлення довіри споживачів» [9];

2) 22 лютого 2018 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект № 8055 «Про установу фінансового омбудсмена» [10], який підготовлено з метою впровадження механізму альтернативного (позасудового) вирішення спорів, що виникають у споживачів фінансових послуг із надавачами фінансових послуг, який сприятиме підвищенню довіри споживачів до фінансового ринку;

3) затверджено Комплексну програму розвитку фінансового сектору України до 2020 року Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2015 року № 391 (у редакції рішення Правління Національного банку України від 16.01.2017 № 28-рш) [11], якою передбачено створення інституту фінансового омбудсмена з метою позасудового врегулювання спорів між учасниками фінансового сектору та споживачами фінансових послуг.

Більше того, Організацією Об’єднаних Націй було неодноразово схвалено роль омбудсменів у просуванні та захисті прав людини, в тому числі, через низку резолюцій, прийнятих Генеральною Асамблеєю, зокрема, Резолюцією від 19.12.2017 р. [Про звіт Третього комітету (A/72/439/Add.2)] №72/186, Резолюцією № 65/207 від 21.12.2010 р., Резолюцією 67/163 від 20.12.2012 р., Резолюцією № 69/168 від 18.12.2014 р. та Резолюцією №71/200 від 19.12.2016 р.

Таким чином, ми переконані, що ефективним альтернативним способом вирішення спорів є запровадження інституту фінансового омбудсмена в Україні. Світовий досвід підтверджує, що разом із створенням інституту фінансового омбудсмена підвищується і фінансова культура та грамотність населення. Особливо важливою є роль фінансових омбудсменів у забезпеченні легкодоступної платформи для споживачів фінансових послуг шляхом висловлення своїх скарг. Більше того, дана інновація сприятиме перезапуску банківського та бізнес- секторів фінансового ринку України та підтримці їх розвитку у довгостроковій перспективі.

Список використаних джерел:

  1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 30.11.2015 / М-во закордонних справ України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011 (дата звернення: 17.01.2020).
  2. Директива 2005/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму від 26.10.2005р. №2005/60/ЄС. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_774 (дата звернення: 17.01.2020).
  3. Що таке омбудсмен? Словник банківських термінів. URL: http://www.banki.ru/wikibank/finansovyiy_ombudsmen/ (дата звернення: 17.01.2020).
  4. Frizon, F., & Thomas, T. D. (2012). Europe – Resolving disputes between consumers and financial businesses : a practical guide based on experience in western Europe (English). Washington, DC: World Bank. Retrieved from http://documents.worldbank.org/curated/en/169791468233091885/a-practical-guide-based-on-experience-in-western-Europe [in English].
  5. Бритченко И.Г. Создание института финансового омбудсмена: международный опыт и перспективы для Украины. Проблеми економіки. № 1. Харків: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2017. С. 338 – 344.
  6. Beqiraj, J., Garahan, S. & Shuttleworth, K. (2018). Ombudsman schemes and effective access to justice: A study of international practices and trends, 44 p. Retrieved from https://www.ibanet.org/Document/Default.aspx?DocumentUid=77cc70e5-4cb4-40ae-a11b-4a17d96cfc93 [in English].
  7. Беззуб І. Який фінансовий омбудсмен потрібен Україні: європейський досвід. Київ: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2018. 60 с.
  8. Клименко К. В. Запровадження інституту омбудсмена з фінансів та інвестицій в контексті забезпечення належного рівня фінансової безпеки. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 18. С. 14-20.
  9. Бурак Т. Інвестиція у відновлення довіри. Економічна правда. URL: https://www.epravda.com.ua/columns/2017/06/27/626490/ (дата звернення: 17.01.2020).
  10. Проект Закону про установу фінансового омбудсмена № 8055 від 22.02.2018р. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=8055&skl=9 (дата звернення: 17.01.2020).
  11. Про затвердження Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року: Постанова Правління Національного Банку України від 18.06.2015 № 391. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0391500-15 (дата звернення: 17.01.2020).

Автори:

Анастасія Мартиневич та Вікторія Горошко, студентка юридичної клініки “LIBERTA” Тернопільського національного економічного університету 

Інвестиційна діяльність, як фактор реалізації та забезпечення прав людини в Україні

Інвестиційна діяльність, як фактор реалізації та забезпечення прав людини в Україні

Інвестиції – це шлях до омріяного, до щастя та прибутку, одна зі складових успіху. Інвестиції в кожній країні – це відображення того, як живе держава, чи дотримується вона законодавства та чи дотримується прав людини. Інвестиції як дзеркало душі кожної компанії, держави, об’єднання. Насамперед, при дотриманні прав людини збільшується кількість інвесторів, бо інвестори не тільки компанії, а в першу чергу люди! Такі люди зацікавлені у тому, що б отримувати прибуток, але без нього не буде й інвесторів, бо це круговий процес, який зав’язаний на людях та державі.

Носієм обов’язків щодо прав людини традиційно вважається держава. Первісно це було пов’язано із тим, що саме держава розглядалася як головна загроза правам людини, а тому саме вона виступила адресатом, якому спрямовується вимога поважати права людини. Цей аспект взаємовідносин людини і держави, який, безумовно, зберігає свою актуальність і сьогодні, поступово було доповнено вимогами захищати (у тому числі від порушень з боку третіх осіб) і забезпечувати реалізацією. Відповідно, механізм захисту прав людини сформувався у такий спосіб, коли держава одночасно виступає загрозою, від якої людина має бути убезпечена, й інструментом, покликаним такий захист забезпечити [1, c.4].

Інвестиційна діяльність на території сучасної України почала свій розвиток ще у 1992 році з моменту створення «Української фондової біржі», але реального розвитку вона зазнала у 2008 році при створенні «Української біржі» де, як стверджує сама компанія: «До початку роботи «Української біржі» в 2009 році, на жодній з бірж не було системи гарантій виконання угод. Біржі мали вигляд дошки оголошень або системи обміну повідомленнями. Для приватного інвестора при таких технологіях існували деякі складнощі, пов’язані з додатковими тимчасовими й фінансовими витратами [2].

Кардинальні зміни відбулися з початком роботи «Української біржі». Зараз приватному інвесторові досить один раз відвідати брокера для оформлення необхідних документів і одержання доступу до торгів, і можна починати здійснювати угоди, торгуючи через інтернет за допомогою систем інтернет-трейдинга.

У травні 2008 року найбільші учасники українського ринку цінних паперів підписали договір з «Фондовою біржею РТС» про створення в Києві нової біржі у формі відкритого акціонерного товариства. Така форма власності була обрана для забезпечення максимальної прозорості корпоративного керування з найперших днів [2].

З вищезазначеного можна зрозуміти, що такий вид інвестиційної діяльності, як фінансові послуги, виник відповідно нещодавно, але вже на даний час такі відносини розвиваються та стрімко набирають обертів через постійне вдосконалення інвестиційного законодавства. Але тим не менш, як і все у світі, інвестиційне законодавство потребує модернізації, корекції за прикладом Китаю, США, Кореї, Бельгії, країн, які створюють сприятливе інвестиційне законодавство для фізичних та юридичних осіб. Інвестиції в українському правовому полі мають як позитивні, такі негативні моменти, які сприяють та одночасно заважають такій діяльності.

Наразі дані питання в нашій країні регламентовані Законом України «Про інвестиційну діяльність», який проголошує права, обов’язки, а також певну відповідальність людей та бізнесу у разі інвестування. Цим законодавчим актом держава висловлює надію, а також ряд умов, вимог, прав, тощо, щодо інвесторів та їх діяльності. Одним з головних принципів, на нашу думку, є згадана в даному документі рівність всіх інвесторів: «Всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності» [3]. Це з боку органів законодавчої влади має позитивно сприяти інвестиційному клімату, бо дає право кожному не залежно від статусу, громадянства, а також грошової забезпеченості інвестувати у все, що заманеться, але виникає перепона яка полягає у тому, що законодавець передбачає, що законом може бути обмежено право на інвестування у певні об’єкти інвестицій, а також таке право може бути обмежено певним особам, маючи на увазі, що не кожна особа може інвестувати у державні підприємства в яких є велика частина активів держави за для запобігання поглинання таких компаній приватними або іноземними інвесторами, що на мою думку є як поганою, так і прекрасною ідеєю.

Чому? Бо, по-перше, заборона інвестування іноземного капіталу до державних підприємств стратегічного значення є важливим через можливі «секрети», а також втрату ініціативи на таких підприємствах. Але в свою чергу, суцільна заборона такого інвестування передбачає, що у разі відсутності у держави спроможності забезпечити такі об’єкти інвестування – їх прибуток, продуктивність, а також модернізація, якщо така має місце, будуть припинені на невизначений строк, що в свою чергу тягне зниженням прибутку, а отже фінансовими проблемами які будуть призводити до ще більших проблем, і так по колу, доки такий об’єкт не закриють, але є магічний вихід у вигляді іноземного інвестування. Такий механізм може бути прийнятним шляхом угоди, яка буде забезпечувати права особи (іноземного інвестора) на отримання прибутку та документів, що можуть бути йому видані, як іноземцю для отримання зрозумілої картини для інвестування, таким чином будуть дотримані його права, а також збережено об’єкт та певні дані держави, а також може принести йому процвітання.

Інвестиції – це ключ від дверей благополуччя. Це пояснюється тим, що іноді будь-яка бізнес-ідея потребує додаткових фінансових вливань, які для об’єкта інвестицій можуть стати «рятівним кругом», а для суб’єкта інвестицій – золотим джерелом прибутку. У приклад можна навести всім відому компанію «Apple» офіс якої, як всім відомо знаходився у гаражі, а зараз це витвір мистецтва з майже трильярдним капіталом.

У чому секрет цієї компанії, окрім їх виробів? Звичайно у інвестиціях, які допомогли на перших парах засновникам розпочати свій шлях та вийти на точку самоокупності.

Та ж сама доля має спіткати й Україну з її підприємствами, але певні вади у вигляді певного страху органів влади, а також капіталістичний конформізм, який проявляється у тому ж страху перед новим – заважає відкрити цю печеру зі скарбами. Бо держава є певним монополістичним суб’єктом підприємницької діяльності на певні види послуг та ресурси, а отже вона може, а надто сказати – має, залучати інвесторів не тільки внутрішніх, а і зовнішніх. Постає логічне питання: «Чому?» – тому що Україна, як що таке можна розглядати в розрізі підприємництва, потребує нових притоків грошей за для реалізації проектів які виведуть країну на рівень самоокупності та прибутку, тобто податки та реалізовані проекти будуть приносити прибуток достатній для реінвестування та збільшення прибутку, а отже й покращення рівня життя.

Але на даний час інвестиційна політика є не простою для України.

Критеріями, які порушують права інвесторів є:

  •  інтереси інвесторів;
  • нестабільність законодавства;
  • постійне порушення прав осіб (інвесторів).

В питаннях, що стосуються інвестицій потрібно бути відкритим до змін та намагатися сприяти цьому процесу. Сприяння процесу завжди потрібно при перших кроках, таких як формування інвестиційного клімату, пояснення людям (потенційним внутрішнім інвесторам), що інвестиції це добре та цей процес сприяє прибутку, пустити іноземний інвестиційний капітал на умовах не тільки вигідних для держави, а й для інвесторів, бо жоден інвестор не буде вкладати гроші туди де він не отримає прибутку або, взагалі, не отримати прибутку та ще й втратити капітал який був вкладений у об’єкт інвестицій, а це загалом є реалія, адже відповідно до нашого законодавства – законодавець вирішує у що можна інвестувати у що ні.

Інвестори бувають не тільки зовнішні, але і внутрішні, тобто прості громадяни та компанії, але у силу всього ж того ж конформізму та неосвіченості простих людей – можливість внутрішнього займу дуже мала та не принесе реальних результатів. В цьому процесі, як було вже зазначено раніше, повинна приймати участь держава. Яким чином? Дотримуватися права людини на освіту – ввести фінансові дисципліни у школах та університетах, а також на прикладі шкіл бізнесу в Європі та США відкрити таку ж саму в Україні. Такий перебіг подій сприятиме початку кругової події збільшення притоку інвестицій, а також збільшення рівня освіченості та рівня життя людей. Але відкриття шкіл це лише початок шляху, бо ще є як мінімум дві стадії – підтримка біржі та вдосконалення законодавства.

Тоді постає логічне питання: Є великі праці економістів, досвід інших держав, чому не взяти такий досвід та не асимілювати його та покращити?

Відповідь на це запитання простіше простого: «Just do it» – просто зробити це і все? Ні, процес асиміляції не швидкий він займе від одного кварталу до 3 років як показує досвід на політиці децентралізації.

Асиміляція досвіду – це цінний механізм, який дозволить України зекономити дорогоцінний час на шляху в економічному та правовому благополуччю, а також допоможе вигадати унікальні інструменти та елементи керування такими процесами.

Вигода та прибуток від інвестицій – колосальний. Він буде виражатися у:

  •  модернізації процесів;
  • прибутку;
  • покращенні рівня життя;
  • покращенні правової системи;
  • появі нових можливостей.

Таким чином, можна підвести межу під усім викладеним вище та на основі цього зробити дуже цікавий висновок.

По-перше, на даний час Україна – це країна з недуже сприятливим економічним та інвестиційним кліматом, щ лякає інвесторів та заважає країні як такій стати такою, що вийде в постійний прибуток та буде лише напрацьовувати свої прибутки, примножувати їх, а не втрачати.

По-друге, законодавча база та поводження можновладців до політики інвестування має бути інакшим, а саме таким, яке буде сприяти інвестиції, а не навпаки. Тобто ніяких позачергових негативних змін та введення політики «Не тільки для себе» – щоб вигідно було усім.

По-третє, збільшення фінансової освіченості та свідомості в населення сприяє підвищенню внутрішніх інвесторів, гроші акумулюються у країні, а отже йде внутрішнє збагачення та вирішується багато проблем починаючи від платоспроможності населення до пенсійної реформи (одвічного болю України).

По-четверте, віршується питання з дотримання прав людини у фінансовому полі, а саме у сфері фінансових послуг.

Як можна бачити, від таких процесів слід очікувати одні плюси, але тим не менш це буде складний і доволі не приємний шлях, адже народ в нерозумінні глобальних процесів може почати протестувати, адже задарма не скористатись тим, що народ не зрозумів новел та замість цього виставити їх у негативному світлі. В такому випадку державі потрібно буде детально розповісти людям про всі зміни і направити у потрібне русло, яке приведе людей та країну до світлого майбутнього.

Список використаних джерел:

  1.  Уварова О., Буряковська О. Бізнес і права людини: навчальний посібник. К., Харків. 2019. 148 с.
  2. Українська біржа (дата звернення: 15.01.2020).
  3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 47. ст.646. (дата звернення: 15.01.2020).

Автори:

Веніамін Міропольський та Даніелла Козлович, студент юридичної клініки “Істина” Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

X