Повернення банківського вкладу

Повернення банківського вкладу

Правнича клініка Національного університету “Києво-Могилянська академія” підготувала правову консультацію щодо повернення банківського вкладу, на прикладі нещодавного звернення.

Обставини справи

До студентського консультаційного центру “Правнича клініка Києво-Могилянської академії” звернувся клієнт з проханням допомогти вирішити проблему, пов’язану із поверненням банківського вкладу.

За обставинами справи клієнт є вкладником коштів до ПАТ “Банк Михайлівський” (далі – Банк) на суму більше 90 000 грн. Після отримання інформації про ліквідацію Банку клієнт звертався із заявами до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка здійснює виведення з ринку неплатоспроможного Банку, а також безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонду) з питанням щодо включення його до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Однак клієнт отримав відмову на ці звернення.

Аналіз ситуації

За результатами розгляду справи, студенти юридичної клініки підготували адміністративний позов до Київського окружного адміністративного суду з проханням визнати незаконною відмову та включити клієнта до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім цього,  склали клопотання про поновлення строку для звернення до суду.

Стратегія вирішення проблеми з пропущеним строком позовної давності

Основною перешкодою при підготовці процесуальних документів стала та обставина, що суто формально шестимісячний строк звернення до суду за правилами адміністративного судочинства клієнт пропустив, а тому постало завдання забезпечити можливість перспективного судового розгляду справи.

З одного боку, в клопотанні  вдалося змістовно обґрунтувати поважність пропуску строку звернення до суду, з іншого ж боку, беручи до уваги конституційний принцип непорушності права власності, практику Європейського суду з прав людини (в якій зроблено наголос на особливому підході у справах захисту прав людей похилого віку), студенти дійшли протилежного висновку, що до відносин, які склалися в цій ситуації, встановлене процесуальним законом обмеження щодо строку звернення до суду не має застосовуватися, про що зазначили в позовній заяві. Тому студенти юрклініки застосували дві стратегії, які взаємно виключають одна одну.

В проєкті адміністративного позову студенти юридичної клініки обґрунтували те, що 6-тимісячний строк, встановлений законом для звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду, у  випадку клієнта не застосовується.

З позиції Кодексу України про адміністративне судочинство (далі – КАС України) строк для звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом пропущений. Так, ст. 122 КАС України встановлено 6-місячний строк звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася про порушення свого права.

Про порушення права бути включеним до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування своїх вкладів за рахунок коштів Фонду гарантування, клієнт дізнався у 2017 році, отримавши від Уповноваженої особи Фонду відповідь на першу заяву від 06.04.2017 р. Суд, перевіряючи дотримання строку звернення з адміністративним позовом, може дійти висновку, що цей строк пропущений, і у звʼязку з цим запропонувати діяти в порядку, встановленому нормою ч. 1 ст. 123 КАС України, а саме подати заяву про поновлення цього строку.

Для цього юридична клініка підготувала проєкт Заяви про поновлення пропущеного строку для звернення з позовом до адміністративного суду. Цю заяву необхідно подати до суду не пізніше 10 календарних днів з дня вручення ухвали суду про залишення позову без руху, що поданий без заяви про поновлення пропущеного строку.

Законодавча база

У процесі дослідження використано такі нормативно-правові акти: Конституція України, Цивільний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України “Про систему гарантування вкладів”, Закон України “Про банки та банківську діяльність”, Закон України “Про платежі та платіжні системи в Україні”.

Також нами було використано таку судову практику:

  • Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/17448/16 від 16.05.2018 року;
  • Постанова Великої Палати Верховного Суду, у справі №826/1476/15 від 04.07.2018 року;
  • Постанова Великої Палати Верховного Суду, у справі №804/1925/16 від 20.09.2018 року;
  • Постанова Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у справі №826/25513/15 від 07.10.2019 року;

Практика Європейського суду з прав людини:

  • Справа «Комнацький проти України» (Komnatzkii v. Ukraine) ЄСПЛ від 15.10.2009 р. заява № 40753/07;
  • Справа «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine) ЄСПЛ від 22.05.2018 р. заяви №846/16 і №1075/16
  • Справа «Стоян Мітєв проти Болгарії» (Mitiev v. Bulgary) ЄСПЛ від 08.03.2018 р. заява 34779/09
  • Справа «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy) від 12 липня 2001 р. заява № 44759/98

Цю публікацію  підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”. 

Ризики мікропозик та швидких кредитів

Ризики мікропозик та швидких кредитів

Юридична клініка Університету митної справи та фінансів підготувала консультацію щодо ризиків під час оформлення мікропозик та швидких кредитів

Чимала кількість громадян розглядають можливість звернення за швидким кредитом (здебільшого онлайн) для поповнення свого бюджету.

Повідомляємо, що кредитні договори на термін до одного місяця і / або в сумі до однієї мінімальної заробітної плати (так звані мікрокредити), або кредити від ломбардів під заставу не піддаються спеціальному регулюванню законодавством про споживче кредитування (відповідно до ст. 3 Закону України “Про споживче кредитування”). Тобто, цей Закон не захищає права споживачів таких фінансових послуг .
⠀
Оформлюючи кредит, треба бути обережним і розраховуватися вчасно, а також завжди брати довідку про відсутність заборгованості при погашенні останнього платежу, оскільки банки навіть при повному погашенні можуть додатково нараховувати кредитні зобов’язання.

Не потрібно забувати про штрафні санкції, а також про процентну ставку за користування коштами, що є платою за цю дію. Несвоєчасність погашення заборгованості призводить до нарахування неустойки (штрафу і пені).

Широко використовуваною практикою є встановлення підвищеного відсотку, у випадку несвоєчасного погашення кредиту, наприклад штрафний відсоток буде складати додаткових 2% в день.
⠀
Слід зазначити, що ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” відносить до несправедливих умов договору встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. Тобто штрафні санкції не можуть перевищувати 50% вартості послуги.

Якщо ви зіткнулися з тим, що, наприклад, фінансова установа нараховує борг за 1 місяць, який втричі перевищує розмір кредиту (що є порушенням статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”), то найкращим рішенням ситуації може стати звернення до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування пені в розмірі, що суттєво перевищує справедливий розмір.

Цю публікацію  підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”. 

Безготівкові перекази

Безготівкові перекази

Навчально-практична лабораторія “Юридична клініка” Університету державної фіскальної служби України підготувала правову консультацію з роз’ясненням щодо безготівкових переказів.

Безготівкові перекази вже досить тривалий час є елементами повсякденного життя населення всього світу. Ми користуємось ними як під час виконання своїх робочих (трудових) функцій, так і в побуті, вдома.

Здається, не залишилось жодного громадянина, який хоча б раз оплатив товар або послугу не передаючи гроші “з рук в руки”, а здійснив безготівковий переказ. Безготівковими коштами оплачується все: комунальні послуги, товари на площадках інтернет-магазинів, послуги виконавців сфери обслуговування, страхові внески, податки, платежі за кредитами і багато-багато іншого.

Зараз, найрозповсюдженішими способами відправки грошей є:

  • здійснення платежу через касу банку або фінансової установи;
  • платіж через термінал самообслуговування (зокрема, iBox або термінали ПриватБанку);
  • сплата за допомогою цілодобових банківських сервісів (такі як Приват24, Raiffeisen Online, Oschad 24/7 тощо).

Платіж може бути як повністю безготівковим (з банківського або карткового рахунку платника коштів), так і частково безготівковим – “змішаним” (внесення грошей в термінал або касу банку та їх подальше перерахування отримувачу).

Не дивлячись на різні способи, спільною рисою безготівкових переказів є те, що банк (фінансова установа) виконує доручення клієнта по перерахуванню його коштів іншій (третій) особі, яку вказує клієнт.

Під визначенням “клієнт”, чинне законодавство розуміє особу, яка має рахунок у банку або користується банківськими послугами.

Не зайвим буде нагадати, що ж повинен знати клієнт та яку інформацію надати, щоб здійснюваний ним безготівковий платіж був виконаний банком без жодних зауважень, а отримувач платежу чітко і безсумнівно розумів від кого і за що надійшли йому кошти.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлено Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, якою затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі – Інструкція).

Як зазначалось, аби здійснити платіж, клієнт надає банку відповідне доручення. Робиться це, у спосіб надсилання (вручення) банку платіжного доручення – розрахункового документу, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Слід знати, що банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом. Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник. Відповідальність за правильність заповнення реквізитів платіжного доручення (іншого розрахункового документа) несе особа, яка оформила цей документ і подала до банку. Банк лише перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів.

Які обов’язкові реквізити повинні бути зазначені у платіжному дорученні для правильного його виконання?

Зазвичай, відповідно до пункту 3.1 Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, тобто коректне заповнення всіх реквізитів призводить до “правильності” заповнення.

В той же час, Інструкція  передбачає можливість подання платником – фізичною особою платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов’язкові реквізити:

  • назву документа;
  • дату складання і номер;
  • прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку;
  • найменування банку платника;
  • найменування/прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку;
  • найменування банку отримувача;
  • суму цифрами та словами;
  • призначення платежу;
  • підпис платника.

І якщо з більшістю “обов’язкових реквізитів” все зрозуміло, то вважаємо за необхідне звернути Вашу увагу на такий реквізит як “призначення платежу”. Інформація, яка зазначена платником у “призначенні платежу” – жодним чином не вплине на виконання банком доручення по переказу коштів.

Так навіщо його заповнювати?

Пункт 3.7 Інструкції визначає, що реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відтак, сутність реквізиту “призначення платежу” та наповнення його відповідним змістом дозволяє платнику і отримувачу коштів без жодних сумнівів встановити мету перерахування платником коштів, а таке наповнення стане не тільки суто інформативним (на згадку), але й допоможе довести у необхідних випадках (наприклад у суді), що певний обов’язок зі сплати коштів належним чином виконаний.

Наприклад, заповнення: ”

  • “….сплата за послуги електропостачання за лютий 2020 року. Договір № 01234-к...”,
  • “…штраф за несвоєчасну сплату щомісячного платежу (січень 2020) за кредитним договором № КД-987…”,
  • “…часткова оплата 70% вартості пральної машини LG….“,
  • “…повернення позики за договором від 03.01.2020…“,
  • “…. сплата судового збору за розгляд апеляційної скарги на ухвалу від 03.03.2020 у справі № _…”

Це убезпечить Вас від можливих негативних наслідків або недобросовісності іншої сторони, на виконання зобов’язань перед якою Ви сплачуєте власні кошти.

Підсумовуючи, наголошуємо на необхідності бути уважними при здійсненні переказу безготівкових коштів, перевіряти заповнення всіх необхідних реквізитів платежу та вказувати достовірну і повну інформацію яка, у разі потреби, буде свідченням Ваших дійсних намірів щодо перерахованих коштів.

Автор:

Володимир Кабанов,  адвокат, викладач -консультант Навчально-практична лабораторія “Юридична клініка” Університету державної фіскальної служби України

Цю публікацію  підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”. 

Податкове зобов’язання та нарахування заборгованості з податку на нерухоме майно

Податкове зобов’язання та нарахування заборгованості з податку на нерухоме майно

До юридичної клініки  “Ad Astra” Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки звернувся клієнт з приводу правомірності визначення йому податкового зобов’язання та нарахованої   заборгованості  з податку на нерухоме майно.

Відповідно до наданої інформації, у квітні 2019 року клієнт отримав податкове повідомлення-рішення від Луцької об’єднаної держаної податкової інспекції про необхідність сплати податку на нерухомість, відмінну від земельної ділянки та визначено суму податкового зобов’язання за платежем в розмірі  338,79 грн.  та суму  боргу – в розмірі  358,18 грн.

На думку клієнта, податок міг нараховуватися за гараж, право власності на який він оформив ще в 2012 році. Проте одразу після оформлення ним в 2012 році права власності на гараж такі повідомлення не надходили, а почали надходити лише останні 2 – 3 роки , але клієнт на них  не реагував та, за порадою внуків,  викидав у смітник.

Клієнта цікавило, чи правомірно і на якій підставі йому визначений  розмір податкового зобов’язання та розмір податкової   заборгованості , а також яка відповідальність настає в разі  несплати ним цих платежів?

Розглядали звернення студентки-консультантки юридичної клініки Анна Колядко і Тетяна Хутца. Вивчивши представлені клієнтом документи, а також нормативно-правові акти студентки юридичної клініки підготували правову консультацію.

Так, Податковим кодексом України (підпункту 266.2.2 пункту 266.2.  статті 266) передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тобто житлові і нежитлові приміщення. А оскільки у праві власності клієнта є гараж, що підтверджується відповідними документами, тому на нього ці норми поширюються.

Також,  відповідно до вимог Податкового кодексу України ( підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266)  повідомлення-рішення про сплату суми податку, відповідні реквізити, надсилається платнику податку за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим періодом. А платник має оплатити визначену суму протягом 60 днів після отримання повідомленні-рішення.

Що стосується причин ненадходження рішень-повідомлень, в перші роки після оформлення ним права власності на гараж, то клієнту роз’яснено, що на час оформлення ним права власності на гараж (тобто на 2012 рік) податок на нерухоме майно не був визначений законодавством. Норма , яка  передбачила  податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була прийнята  та почала діяти з 01.01.2013 року, але станом на 2013 рік податок встановлювався лише на житлові приміщення. Лише з  01.01.2015 року до статті 266 Податкового кодексу України були внесені зміни, якими передбачено сплату податку на нежитлові приміщення. А відтак, клієнту необхідно було сплачувати податок на нерухомість (гараж) починаючи з 2016 року,  протягом 60 днів після вручення повідомлення-рішення.

Що стосується відповідальності за несплату в установлений строк податкового зобов’язання, визначеного у повідомленні-рішенні, то до винної особи застосовується штраф та нараховується пеня у порядку і розмірах передбачених Податковим кодексом України (ст. 126 і 129) і таке податкове зобов’язання визнається податковим боргом.

Зокрема, цими нормами передбачено штраф при затримці сплати податку до 30 календарних днів – у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу; при затримці на більше ніж 30 календарних днів – у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу. А також – нарахування пені за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов’язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення.

Оскільки клієнт не виконав свій обов’язок по сплаті податку за попередні роки, тому йому правомірно проведено нарахування податкового боргу. Також враховуючи, що в клієнта виникають певні сумніви щодо розміру податкового боргу, йому рекомендовано звернутись до ГУ ДФС з відповідною заявою для роз’яснення складових боргу та підготовлено проєкт такої заяви.

Цю публікацію  підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку за умовами Договору з Асоціацією юридичних клінік в рамках гранта, наданого Проектом USAID “Трансформація фінансового сектору”.