Загалом прийнято вважати, що контракт – це письмовий документ з підписами та печатками, де сторони детально прописують всі обов’язкові і всі бажані умови для регулювання їх відносин. Для української правової системи, як і для країн інших представників континентальної системи права, характерним є дотримання письмової форми договору, а в деяких випадках навіть із нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.[1]

Втім, контрастним є підхід англосаксонської системи права, для якої договір не обов’язково має бути в письмовій формі для того, щоб він міг бути виконаним. Як показує практика, цілком частою є ситуація, коли сторони укладають різноманітні договори на поставку товарів чи надання послуг через листування в месенджерах, або ж через електронну пошту. Ланцюжок із електронних листів може дійсно становити дійсний контракт, який має юридичну силу і порядок виконання якого може бути оспорений в судовому порядку.

Хоча обмін електронною поштою може сформувати юридично обов’язковий контракт, це не означає, що кожен обмін електронною поштою, в якому бере участь співробітник компанії, призведе до того, що компанія буде зобов’язана за контрактом перед третьою стороною. Все залежить від змісту та контексту електронних листів.

Відповідно до The Uniform Electronic Transactions Act[2] та Electronic Signatures in Global and National Commerce Act[3], обмін електронною поштою може вважатися як юридично обов’язковий контракт, якщо його контекст і призначення відповідають контракту у традиційному розумінні.

Загалом, для того, щоб договір був юридично обов’язковим, необхідні п’ять елементів:

1. Оферта – тобто пропозиція однієї зі сторін укласти той чи інший договір. Оферта має бути конкретною, повноцінною, придатною для подальшого акцепту, та здійсненою з наміром прийняти її як зобов’язуючу. Пропозиція, як правило, може бути відкликаною та припиненою до моменту прийняття її іншою стороною.
2. Акцепт – тобто прийняття пропозиції, яке має бути безумовною згодою на пропозицію укласти контракт, без жодних змін умов, що були пропоновані.
3. Виконання (consideration) – тобто обмін відповідно, благами, як це передбачено в контракті, та виконання сторонами всіх взятих на себе взаємних зообов’язань.
4. Намір бути юридично зобов’язаним контрактом. В англо-американській системі права існує презумпція, що комерційних ситуаціях існує спростовна презумпція, що сторони мали намір зробити свою угоду юридично обов’язковою.
5. Однозначність та безперечна впевненість обох сторін щодо того, що саме погоджено двома сторонами контракту.

Застосування цих п’яти елементів застосовується незалежно від того, чи є договір усним, письмовим чи електронним, оскільки дія закону не залежить від форми договору або від його змісту чи предмету. [4]

Так для прикладу, у відомій справі Athena Brands Ltd v Superdrug Stores Plc, Високий суд Англії та Уельсу постановив, що ланцюжок електронних листів дійсно може становити юридично обов’язковий контракт. У даному випадку сторони обговорювали укладення контракту з продажу косметики на суму близько 1,3 мільйона фунтів. Менеджер бренду (Athena Brands Ltd ) надіслав електронного листа покупцеві (Superdrug Stores Plc) із проханням підтвердити, що Superdrug Stores Plc зобов’язується щороку робити мінімальну кількість замовлень. Superdrug Stores Plc надіслали підтвердження у відповідь, із беззаперечним прийняттям умов. Однак, коли ситуація з продажами продукції погіршилася, Superdrug Stores Plc скасував замовлення до закінчення перших 12 місяців. У результаті Athena Brands Ltd  подали до суду на Superdrug Stores Plc за порушення контракту. Відповідач стверджував, що він не мав наміру укладати контракт, а листування було лише обговоренням умов. Однак суд постановив, що електронний лист є  контрактом, оскільки в ланцюжку електронних листів була чітка і безумовна пропозиція та акцепт. Суд також врахував той факт, що Athena Brands Ltd легітимно розраховувала на те, що електронний лист із підтвердженням від Superdrug Stores Plc мав юридичну силу.[5]

Іншим показовим прикладом є справа Forcelli проти Gelco, у якій піднімалося питання, чи може електронний лист із обіцянкою виплат внаслідок автомобільної аварії вважатися договором. За обставинами справи, Джон Форчеллі звернувся до суду на Gelco Corporation з вимогою відшкодування збитків заподіяних у результаті автомобільної аварії. Страхова компанія Gelco запропонувала пану Форчеллі 230 000 доларів для врегулювання спору мирним шляхом. Уповноваженою особою було відправлено електронний лист із відповідною обіцянкою. Внизу листа був підпис: «Дякую, Бренда Грін», тобто іменем уповноваженої особи. Однак, Gelco виграла справу через кілька днів і спробувала ухилитися від вищезазначеної виплати, стверджуючи, що угода «не була укладена» у розумінні законодавства Нью-Йорка. Втім, судді в цій справі одноголосно погодилися, що електронний лист може бути обов’язковим і мати таку ж юридичну силу, як підписаний контракт. У даному випадку, Gelco було зобов’язано виплатити суму згідно початкової обіцянки.

Втім, не завжди електронні листи мають юридичну силу договору. Так, наприклад, у справі Rajesh Goyal v. Babita Gupta & Ors, Високий суд Англії та Уельсу постановив, що ланцюжок електронних листів не був юридично обов’язковим контрактом. У цій справі йшлося про спір між акціонерами компанії та адміністратором, в чиє управління тимчасово була передана компанія, про відступку судової вимоги щодо продажу активів компанії, яку було передано в управління адміністратору. Адміністратором було ініційовано судові претензії до третіх осіб. Послідувало листування електронною поштою про передачу права двом акціонерам подати позов за певну суму грошей, після чого акціонери стверджували, що електронні листи створили юридично обов’язковий контракт про відступку судової вимоги щодо продажу активів компанії. Натомість,  адміністратор не погодився і заявив про продаж цих прав на аукціоні. Зрештою, Суд визнав, що в електронних листах не було укладено жодного договору, оскільки адміністратор не зробив пропозиції, яку акціонери могли б прийняти, а отже не було ключових елементів для того, щоб вважати договір укладеним.[6]

Таким чином, в англо-американській правовій системі доволі поширеною практикою є укладення контракту через електронні листи. Такий підхід дозволяє уникнути надмірного формалізму, зайвих конструкцій, та є максимально зручним для сторін, особливо у комерційних відносинах. Втім, як показує практика, спосіб укладення контрактів через електронні листи може мати і значні ризики непорозуміння та неоднозначності між сторонами.

 

[1] Цивільний Кодекс України, ст.639

[2] The Uniform Electronic Transactions Act

[3] Electronic Signatures in Global and National Commerce Act

[4] Gisler, M., Stanoevska-Slabeva, K., & Greunz, M. (2000, June). Legal Aspects of Electronic Contracts. In ISDO.

[5] Athena Brands Ltd v Superdrug Stores Plc [2019] EWHC 3503 (Comm). https://www.casemine.com/judgement/uk/5dfb127e2c94e070ed99c391

[6] Rajesh Goyal vs Babita Gupta & Ors [2017] WLR(D) 718, [2018] Bus LR 393, [2017] EWHC 2688 (Ch)https://www.bailii.org/ew/cases/EWHC/Ch/2017/2688.html

Авторка консультації 
Ірина Рокіщук 
здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти зі спеціальності 081 «Право»
Національного університету “Києво-Могилянська академія”