Відступлення права вимоги чи договір факторингу: у чому полягає різниця?

З моменту прийняття Цивільного кодексу України 2003 року постало питання співвідношення договорів відступлення права вимоги (цесії) та факторингу. Попри тривале існування цих інститутів, суперечності між ними залишаються актуальними й сьогодні. Якщо для юристів-теоретиків це  інтелектуальний виклик, то для бізнесу — практичний ризик, адже від правильної кваліфікації договору часто залежить його дійсність та правові наслідки.

Відступлення права вимоги (цесія) — це передача кредитором своїх прав вимоги до боржника іншій особи (стаття 209 Цивільного кодексу України). Такий договір може бути:

• укладений між будь-якими суб’єктами (як фізичними, так і юридичними);
• оплатним або безоплатним;
• предметом може бути будь-яке зобов’язання, не обов’язково грошове.

Натомість факторинг — це договір, за яким фінансова установа (фактор) передає клієнту (підприємцю) грошові кошти в обмін на право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Таким чином, факторинг має ознаки фінансування, кредитування та надання фінансової послуги, що супроводжується оплатою з боку клієнта (стаття 1077 Цивільного кодексу України).

Причина в тому, що факторинг законодавчо віднесено до фінансових послуг, а отже, надавати його можуть лише фінансові установи з відповідною ліцензією. В той час, договір цесії не має таких обмежень — його можуть укладати будь-які учасники цивільних правовідносин.

Основні відмінності:

Саме елементи фінансування та платності стали головними критеріями, які намагаються використати науковці та суди для розмежування цесії та факторингу. Зміни до Цивільного кодексу, внесені у 2010 році, уточнили, що плата за факторинг може надаватися в будь-якій формі, визначеній договором, — від твердої суми до відсотків або різниці у вартості вимог.

Однак у реальному обороті часто трапляються ситуації, коли право грошової вимоги продається за оплатним договором цесії, наприклад, коли один кредитор продає борг іншому з дисконтом (знижка від номінальної (повної) вартості). Така операція може ззовні нагадувати факторинг, але не завжди ним є. Ціна права вимоги визначається на розсуд сторін, і закон прямо не забороняє встановлювати її нижчою від номінальної вартості боргу. Отже, виникає питання: чи можна різницю між номінальною сумою боргу і фактичною ціною продажу вважати винагородою фактора, тобто ознакою факторингу?

Позиція Верховного Суду:  Постанова ВП ВС від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18

Суд уточнив: Якщо предметом та метою договору є лише відступлення права вимоги, а доказів надання фінансової послуги немає — це цесія. Якщо ж договір містить ознаки фінансування за плату, — це факторинг. Сам факт продажу боргу з дисконтом не означає, що це факторинг, якщо відсутній елемент фінансової послуги.

У постанові ВП ВС від 7 вересня 2022 року (справа № 910/16579/20) суд підтвердив: відступлення права вимоги не за номінальною вартістю саме по собі не є факторингом, якщо відсутні інші ознаки фінансової послуги. Такий договір може бути визнаний купівлею-продажем майнового права.

Найважливіше нововведення — набрання чинності Законом України «Про факторинг», який суттєво змінює правове регулювання цих відносин. Закон передбачає:

• детальне врегулювання діяльності факторів;
• вимоги до їх ліцензування та фінансового контролю;
• визначення публічних і комерційних факторингових операцій.
• З повним набранням чинності Законом у червні 2026 року очікується, що:
• факторинг стане єдиним допустимим механізмом передачі грошових вимог із фінансуванням;
• цесія залишиться лише теоретичним інститутом, застосовним до негрошових або внутрішньогрупових передач прав.

Відступлення права вимоги та факторинг справді мають спільні риси, однак їхня юридична природа та економічна мета різні. Цесія – це передача права вимоги, що не завжди має оплатний характер і не пов’язана з фінансуванням. Факторинг – це фінансова послуга, яка передбачає надання коштів за плату та може здійснюватись виключно фінансовими установами. Ключові критерії розмежування полягатимуть у наявності елемента фінансування; наявності плати (винагороди фактора); суб’єктивному складі (обов’язкова участь фінансової установи).

Судова практика ВС підтверджує, що назва договору не визначає його правову природу — вирішальним є зміст і фактичні обставини.

З урахуванням нового законодавства, цесія поступово втрачатиме практичне значення, а фінансування під уступку вимог регулюватиметься виключно як факторинг.

Авторка консультації
Сторожук Ірина Юріївна
консультантка Юридичної клініки “Pro Bono” 
Національного університету “Острозька академія”