Оскарження відмови в приватизації земельної ділянки

Якщо орган місцевого самоврядування відмовив громадянину у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, то у порядку якого виду судочинства (цивільного чи адміністративного) може бути оскаржене відповідне рішення? Відповідь на це запитання підготувала Юридична клініка Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова.

Частиною 1 статті 118 Земельного кодексу України передбачене право громадянина України, який зацікавлений у приватизації земельної ділянки, що перебуває у його користуванні, подати заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до визначених повноважень.

При цьому частина 10 статті 118 Земельного кодексу України закріплює, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Однак чіткого закріплення порядку оскарження відповідної відмови Земельний кодекс України не передбачає, а тому у питаннях розмежування юрисдикції між судами застосуванню підлягають загальні норми Кодексу адміністративного судочинства України та Цивільного процесуального кодексу України, а також практика Великої Палати Верховного Суду.

Цивільний процесуальний кодекс України у статті 19 закріплює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Із зазначеної норми можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, насамперед наявність у них спору про право цивільне, а також суб’єктний склад такого спору, оскільки однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа.

Відповідно ж до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Зазначене положення Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що одним із учасників адміністративного спору є суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Крім того, Кодекс адміністративного судочинства України у статті 19 зазначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах та у статті 4 надає визначення публічно-правового спору як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, основними критеріями відмежування справ адміністративної юрисдикції від інших є, насамперед, наявність у них публічно-правового спору, а також суб’єктний склад такого спору, оскільки однією зі сторін у спорі є суб’єкт владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці сформулювала позицію, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Однак, якщо ж в результаті прийняття рішення суб’єкта владних повноважень особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору (зокрема, постанова від 6 лютого 2019 року у справі № 488/3005/17, постанова від 6 червня 2018 року у справі № 308/6914/16-ц, постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, постанова від 28 серпня 2018 року у справі № 522/18500/13-а).

Аналізуючи спір про розпорядження органом місцевого самоврядування землею комунальної власності у випадку її приватизації у порядку статті 118 Земельного кодексу України, можна зауважити, що, з одного боку, при прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність такий орган перебуває у статусі суб’єкта владних повноважень, однак, з іншого, він також реалізує право власності на землю територіальної громади.

Крім того, рішення органу місцевого самоврядування як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності на землю у фізичної особи. Тобто, беручи до уваги той факт, що в результаті прийняття рішення органу місцевого самоврядування особа набуває речове право на землю, то зазначений факт наділяє відповідний спір ознаками приватноправового характеру, який у свою чергу підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Також необхідно брати до уваги і той факт, що у випадку звернення особи до органу місцевого самоврядування у порядку статті 118 Земельного кодексу України для набуття земельної ділянки у власність (її приватизації), відповідна земельна ділянка вже перебуває у її правомірному користуванні, що також додатково свідчить, що вирішення питання про приватизацію більшою мірою пов’язане саме з питаннями речових прав (трансформація права користування у право власності) та з їх захистом фізичною особою, ніж з питаннями публічно-правового характеру.

Враховуючи викладене та беручи до уваги викладену вище позицію Великої Палати Верховного Суду, а також положення частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні норм права, можна констатувати, що рішення органу місцевого самоврядування про відмову громадянину у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, має оскаржуватися у порядку цивільного судочинства.

 Консультацію підготував:

Бойченюк Іван, аспірант кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова

Оскарження відмови в приватизації земельної ділянки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Scroll Up
X