Демпінг: поняття та характеристика

В абзаці 5 ст. 1 ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність” та пункті 5 частини першої ст. 1 ЗУ “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” (далі – Закон) викладено ідентичне визначення демпінгу:

“ввезення на митну територію країни імпорту товару за цінами, нижчими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару”.

Із цього визначення можна зрозуміти, що демпінг – зовнішньоекономічне антиконкурентне явище. Така його природа також підтверджується наявністю цього терміну в ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Що ж до конкурентного аспекту цього явища, то варто зазначити, що його регулювання не передбачено ЗУ “Про захист економічної конкуренції” чи ЗУ “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Це пояснюється тим, що хоча антидемпінгове законодавство і має за одну зі своїх цілей захист конкуренції на ринку, проте мета та критерії, які воно враховує, є абсолютно відмінними. Як було зазначено в публікації “Конкуренція і торгівельні розслідування: хто переможе” антимонопольне законодавство спрямоване на захист та просування конкуренції на національному ринку. Тому основною метою буде безпосередньо збереження та підвищення конкурентності, незалежно від наслідків для окремих суб’єктів господарювання. У той час як антидемпінгове законодавство, хоч і є відгалуженням антимонопольного/конкурентного, захищає в першу чергу національного виробника.

Окремо варто зауважити, що демпінг НЕ є синонімом до хижацького ціноутворення.

Характеристику демпінгу надано в ст. VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Україна офіційно стала членкинею СОТ 16 травня 2008 року. З огляду на це, а також те, що ГАТТ є одним з основних документів в контексті регулювання демпінгу, є сенс розглянути це поняття в її межах.

Зокрема, варто згадати про Аналітичний індекс ГАТТ до ст. VI, де консолідовано викладено тлумачення усіх складових демпінгу, його різновидів та критеріїв для оцінки. Далі для кращого розуміння поняття демпінгу буде коротко викладено основні тези з цього документа з коментарями та доповненнями.

Поняття “Подібний товар” — або такий самий товар, або товар з дуже близькими характеристиками до товару в питанні.

Для визначення “нормальна вартість” в першу чергу розраховується відповідно до пункту а частини першої ст. VI ГАТТ: при звичайному ході торгівлі на подібний товар, призначений для споживання в експортуючій країні. Враховуються окремо  такі критерії як оподаткування, умови торгівлі, тощо. Зокрема, нормальні умови торгівлі не включатимуть загострень на ринку, наприклад, через кліматичні умови, що спричинили здорожчання товару. Якщо за цим пунктом ціну не можна обрахувати, то тоді варто звертатися до підпунктів і та іі пункту b: найвищу порівняну ціну на подібний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі, або вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж та прибуток.

Важливо проводити порівняння цін для приблизно однакових обсягів торгівлі та в якомога ближчих проміжках часу.

Є винятки для обрахунку “нормальної вартості”, за яких стандартний обрахунок буде несправедливим через економічні особливості в країні експорту/імпорту, що спотворює ціноутворення:

• монополія в країні-експортері — “нормальна вартість” визначається або за цінами країни-імпортера, або за цінами подібного товару в іншій країні;
• країни, що розвиваються — “нормальна вартість” визначається або порівнюючи експортну ціну з ціною продажу такого самого товару до іншої країни, або ж беруть собівартість у країні походження і додають розумні адміністративні, збутові та інші витрати.

В Українському законодавстві алгоритм визначення нормальної вартості передбачено в ст. 7 Закону. Альтернативні методи визначення ціни фактично ідентичні до того, що передбачає ГАТТ. Єдині відмінності полягають у деталізації українського регулювання: визначено критерії “умови звичайної торгівлі”, критерії для визначення собівартості товару, розмір обсягів продажу. Відчутне намагання законодавця враховувати інтереси всіх сторін: якщо ціна є нижчою за витрати на момент продажу, проте в період розслідування є вищою за загальні витрати, то вважається, що відсутнє заниження ціни (ч. 7). Це дає змогу відмежувати тимчасові ринкові коливання від реального демпінгу.

Хоча цю роботу першопочатково присвячено ціновому демпінгу, проте це поняття стосується не винятково цін. Так, розрізняють 4 його різновиди:

• ціновий (price);
• сервісний (service) — той же демпінг, проте не з товарами, а з послугами (він фактично залишається ціновим, бо все ще йдеться про заниження ціни);
• обмінний (exchange), валютний — форму демпінгу через часткову девальвацію валюти;
• соціальний (social) — використання компаніями низькооплачуваної праці та для отримання нижчої кінцевої ціни та, як наслідок, переваги на ринку. Цей термін далеко не завжди можна знайти в законодавствах інших країн (як і в Україні), проте зазвичай це явище регулюється вимогами до імпортних товарів, що стосується стандартів праці. В Україні, на жаль, подібне регулювання відсутнє.

Відповідно до наведеної класифікації демпінг — зловживання компанією правовими та економічними механізмами з метою зниження ціни свого продукту та здобуття несправедливої конкурентної переваги на ринку іншої держави.

За своїм характером демпінг буває:

• класичний — ввезення товару за заниженою ціною;
• прихований — компанія-імпортер, яка пов’язана з експортером, реалізує товар за ціною нижчою від тої, за якою він був формально ввезений;
• непрямий — у разі проходу товару через третю країну. Якщо в третій країні відбулося лише перевантаження, то ціна обраховується в країні походження товару. Якщо ж товар фактично пройшов через ринок третьої країни (наприклад, якась компанія закупила товар в країні походження, а тоді перепродала до іншої країни), то ціну варто обраховувати в цій країні.

Українське законодавство оперує виключно поняттям цінового демпінгу. Більше того, законодавче визначення передбачає ввезення товару за нижчою ціною, що фактично виключає поняття прихованого демпінгу, за якого ввезення та реалізація відбуваються за різними цінами. Частково його враховано в частині третій ст. 7 Закону. В обох випадках ідеться про операції між пов’язаними компаніями, де ціна може бути штучно заниженою і не відображати реальних ринкових умов. Проте українська норма не регулює ситуації, коли імпортер перепродає товар на внутрішньому ринку за ціною нижчою, ніж формальна ціна ввезення, що є характерною ознакою прихованого демпінгу. Її призначення інше: виключити неринкові внутрішні ціни в країні-експортері з розрахунку нормальної вартості, якщо доведено, що зв’язки між сторонами вплинули на формування ціни.

Тим не менше охоплюється категорія непрямого демпінгу, що випливає з пункту 13 частини першої ст. 1 та частини десятої  ст. 9 Закону.

Висновки

Демпінг — зовнішньоекономічне антиконкурентне явище, регулювання якого має своє коріння переважно в праві СОТ (раніше — ГАТТ). Воно полягає у зловживанні компаніями правовими чи економічними механізмами для отримання конкурентної переваги на ринку. Демпінгове регулювання має своє коріння в праві СОТ (раніше — ГАТТ), проте фактично встановлені антидемпінгові заходи стосуються виключно цінового демпінгу. Подібне призводить до суттєвого зменшення уваги до інших різновидів демпінгу.

Антидемпінгове законодавство України спрямоване на захист національного виробника від ввезення товарів за заниженими цінами, при цьому акцент робиться на класичний ціновий демпінг. Закон детально регламентує порядок визначення нормальної вартості та враховує економічні особливості країни-експортера, ринкові коливання. Інші форми та види демпінгу українське законодавство не охоплює, що може мати негативні наслідки для українського ринку.

Авторка:
Вікторія Ткаченко,
студентка 4-го курсу НаУКМА,
Факультету правничих наук, спеціальності 081 Право