Інвестиційна діяльність, як фактор реалізації та забезпечення прав людини в Україні

Інвестиції – це шлях до омріяного, до щастя та прибутку, одна зі складових успіху. Інвестиції в кожній країні – це відображення того, як живе держава, чи дотримується вона законодавства та чи дотримується прав людини. Інвестиції як дзеркало душі кожної компанії, держави, об’єднання. Насамперед, при дотриманні прав людини збільшується кількість інвесторів, бо інвестори не тільки компанії, а в першу чергу люди! Такі люди зацікавлені у тому, що б отримувати прибуток, але без нього не буде й інвесторів, бо це круговий процес, який зав’язаний на людях та державі.

Носієм обов’язків щодо прав людини традиційно вважається держава. Первісно це було пов’язано із тим, що саме держава розглядалася як головна загроза правам людини, а тому саме вона виступила адресатом, якому спрямовується вимога поважати права людини. Цей аспект взаємовідносин людини і держави, який, безумовно, зберігає свою актуальність і сьогодні, поступово було доповнено вимогами захищати (у тому числі від порушень з боку третіх осіб) і забезпечувати реалізацією. Відповідно, механізм захисту прав людини сформувався у такий спосіб, коли держава одночасно виступає загрозою, від якої людина має бути убезпечена, й інструментом, покликаним такий захист забезпечити [1, c.4].

Інвестиційна діяльність на території сучасної України почала свій розвиток ще у 1992 році з моменту створення «Української фондової біржі», але реального розвитку вона зазнала у 2008 році при створенні «Української біржі» де, як стверджує сама компанія: «До початку роботи «Української біржі» в 2009 році, на жодній з бірж не було системи гарантій виконання угод. Біржі мали вигляд дошки оголошень або системи обміну повідомленнями. Для приватного інвестора при таких технологіях існували деякі складнощі, пов’язані з додатковими тимчасовими й фінансовими витратами [2].

Кардинальні зміни відбулися з початком роботи «Української біржі». Зараз приватному інвесторові досить один раз відвідати брокера для оформлення необхідних документів і одержання доступу до торгів, і можна починати здійснювати угоди, торгуючи через інтернет за допомогою систем інтернет-трейдинга.

У травні 2008 року найбільші учасники українського ринку цінних паперів підписали договір з «Фондовою біржею РТС» про створення в Києві нової біржі у формі відкритого акціонерного товариства. Така форма власності була обрана для забезпечення максимальної прозорості корпоративного керування з найперших днів [2].

З вищезазначеного можна зрозуміти, що такий вид інвестиційної діяльності, як фінансові послуги, виник відповідно нещодавно, але вже на даний час такі відносини розвиваються та стрімко набирають обертів через постійне вдосконалення інвестиційного законодавства. Але тим не менш, як і все у світі, інвестиційне законодавство потребує модернізації, корекції за прикладом Китаю, США, Кореї, Бельгії, країн, які створюють сприятливе інвестиційне законодавство для фізичних та юридичних осіб. Інвестиції в українському правовому полі мають як позитивні, такі негативні моменти, які сприяють та одночасно заважають такій діяльності.

Наразі дані питання в нашій країні регламентовані Законом України «Про інвестиційну діяльність», який проголошує права, обов’язки, а також певну відповідальність людей та бізнесу у разі інвестування. Цим законодавчим актом держава висловлює надію, а також ряд умов, вимог, прав, тощо, щодо інвесторів та їх діяльності. Одним з головних принципів, на нашу думку, є згадана в даному документі рівність всіх інвесторів: «Всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності» [3]. Це з боку органів законодавчої влади має позитивно сприяти інвестиційному клімату, бо дає право кожному не залежно від статусу, громадянства, а також грошової забезпеченості інвестувати у все, що заманеться, але виникає перепона яка полягає у тому, що законодавець передбачає, що законом може бути обмежено право на інвестування у певні об’єкти інвестицій, а також таке право може бути обмежено певним особам, маючи на увазі, що не кожна особа може інвестувати у державні підприємства в яких є велика частина активів держави за для запобігання поглинання таких компаній приватними або іноземними інвесторами, що на мою думку є як поганою, так і прекрасною ідеєю.

Чому? Бо, по-перше, заборона інвестування іноземного капіталу до державних підприємств стратегічного значення є важливим через можливі «секрети», а також втрату ініціативи на таких підприємствах. Але в свою чергу, суцільна заборона такого інвестування передбачає, що у разі відсутності у держави спроможності забезпечити такі об’єкти інвестування – їх прибуток, продуктивність, а також модернізація, якщо така має місце, будуть припинені на невизначений строк, що в свою чергу тягне зниженням прибутку, а отже фінансовими проблемами які будуть призводити до ще більших проблем, і так по колу, доки такий об’єкт не закриють, але є магічний вихід у вигляді іноземного інвестування. Такий механізм може бути прийнятним шляхом угоди, яка буде забезпечувати права особи (іноземного інвестора) на отримання прибутку та документів, що можуть бути йому видані, як іноземцю для отримання зрозумілої картини для інвестування, таким чином будуть дотримані його права, а також збережено об’єкт та певні дані держави, а також може принести йому процвітання.

Інвестиції – це ключ від дверей благополуччя. Це пояснюється тим, що іноді будь-яка бізнес-ідея потребує додаткових фінансових вливань, які для об’єкта інвестицій можуть стати «рятівним кругом», а для суб’єкта інвестицій – золотим джерелом прибутку. У приклад можна навести всім відому компанію «Apple» офіс якої, як всім відомо знаходився у гаражі, а зараз це витвір мистецтва з майже трильярдним капіталом.

У чому секрет цієї компанії, окрім їх виробів? Звичайно у інвестиціях, які допомогли на перших парах засновникам розпочати свій шлях та вийти на точку самоокупності.

Та ж сама доля має спіткати й Україну з її підприємствами, але певні вади у вигляді певного страху органів влади, а також капіталістичний конформізм, який проявляється у тому ж страху перед новим – заважає відкрити цю печеру зі скарбами. Бо держава є певним монополістичним суб’єктом підприємницької діяльності на певні види послуг та ресурси, а отже вона може, а надто сказати – має, залучати інвесторів не тільки внутрішніх, а і зовнішніх. Постає логічне питання: «Чому?» – тому що Україна, як що таке можна розглядати в розрізі підприємництва, потребує нових притоків грошей за для реалізації проектів які виведуть країну на рівень самоокупності та прибутку, тобто податки та реалізовані проекти будуть приносити прибуток достатній для реінвестування та збільшення прибутку, а отже й покращення рівня життя.

Але на даний час інвестиційна політика є не простою для України.

Критеріями, які порушують права інвесторів є:

  •  інтереси інвесторів;
  • нестабільність законодавства;
  • постійне порушення прав осіб (інвесторів).

В питаннях, що стосуються інвестицій потрібно бути відкритим до змін та намагатися сприяти цьому процесу. Сприяння процесу завжди потрібно при перших кроках, таких як формування інвестиційного клімату, пояснення людям (потенційним внутрішнім інвесторам), що інвестиції це добре та цей процес сприяє прибутку, пустити іноземний інвестиційний капітал на умовах не тільки вигідних для держави, а й для інвесторів, бо жоден інвестор не буде вкладати гроші туди де він не отримає прибутку або, взагалі, не отримати прибутку та ще й втратити капітал який був вкладений у об’єкт інвестицій, а це загалом є реалія, адже відповідно до нашого законодавства – законодавець вирішує у що можна інвестувати у що ні.

Інвестори бувають не тільки зовнішні, але і внутрішні, тобто прості громадяни та компанії, але у силу всього ж того ж конформізму та неосвіченості простих людей – можливість внутрішнього займу дуже мала та не принесе реальних результатів. В цьому процесі, як було вже зазначено раніше, повинна приймати участь держава. Яким чином? Дотримуватися права людини на освіту – ввести фінансові дисципліни у школах та університетах, а також на прикладі шкіл бізнесу в Європі та США відкрити таку ж саму в Україні. Такий перебіг подій сприятиме початку кругової події збільшення притоку інвестицій, а також збільшення рівня освіченості та рівня життя людей. Але відкриття шкіл це лише початок шляху, бо ще є як мінімум дві стадії – підтримка біржі та вдосконалення законодавства.

Тоді постає логічне питання: Є великі праці економістів, досвід інших держав, чому не взяти такий досвід та не асимілювати його та покращити?

Відповідь на це запитання простіше простого: «Just do it» – просто зробити це і все? Ні, процес асиміляції не швидкий він займе від одного кварталу до 3 років як показує досвід на політиці децентралізації.

Асиміляція досвіду – це цінний механізм, який дозволить України зекономити дорогоцінний час на шляху в економічному та правовому благополуччю, а також допоможе вигадати унікальні інструменти та елементи керування такими процесами.

Вигода та прибуток від інвестицій – колосальний. Він буде виражатися у:

  •  модернізації процесів;
  • прибутку;
  • покращенні рівня життя;
  • покращенні правової системи;
  • появі нових можливостей.

Таким чином, можна підвести межу під усім викладеним вище та на основі цього зробити дуже цікавий висновок.

По-перше, на даний час Україна – це країна з недуже сприятливим економічним та інвестиційним кліматом, щ лякає інвесторів та заважає країні як такій стати такою, що вийде в постійний прибуток та буде лише напрацьовувати свої прибутки, примножувати їх, а не втрачати.

По-друге, законодавча база та поводження можновладців до політики інвестування має бути інакшим, а саме таким, яке буде сприяти інвестиції, а не навпаки. Тобто ніяких позачергових негативних змін та введення політики «Не тільки для себе» – щоб вигідно було усім.

По-третє, збільшення фінансової освіченості та свідомості в населення сприяє підвищенню внутрішніх інвесторів, гроші акумулюються у країні, а отже йде внутрішнє збагачення та вирішується багато проблем починаючи від платоспроможності населення до пенсійної реформи (одвічного болю України).

По-четверте, віршується питання з дотримання прав людини у фінансовому полі, а саме у сфері фінансових послуг.

Як можна бачити, від таких процесів слід очікувати одні плюси, але тим не менш це буде складний і доволі не приємний шлях, адже народ в нерозумінні глобальних процесів може почати протестувати, адже задарма не скористатись тим, що народ не зрозумів новел та замість цього виставити їх у негативному світлі. В такому випадку державі потрібно буде детально розповісти людям про всі зміни і направити у потрібне русло, яке приведе людей та країну до світлого майбутнього.

Список використаних джерел:

  1.  Уварова О., Буряковська О. Бізнес і права людини: навчальний посібник. К., Харків. 2019. 148 с.
  2. Українська біржа (дата звернення: 15.01.2020).
  3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 47. ст.646. (дата звернення: 15.01.2020).

Автори:

Веніамін Міропольський та Даніелла Козлович, студент юридичної клініки “Істина” Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Інвестиційна діяльність, як фактор реалізації та забезпечення прав людини в Україні
Scroll Up
X