Соціальний демпінг: проблематика та рішення

Стів Чарновіц у своїй роботі “The influence of international labour standards on the world trading regime: a historical overview” визначив соціальний демпінг (social dumping) як “експорт продукції, конкурентоспроможність якої зумовлена низькими стандартами праці”. Це визначення чітко описує сутність цього явища. Проте світова й досі не досягла консенсусу щодо ролі цього явища та найбільш оптимальних заходів його протидії.

Порушення трудових стандартів хоч і намагалися включити до сфери відповідальності СОТ, але ця пропозиція постійно зустрічає опір країн, що розвиваються.

На Сінгапурській Конференції СОТ розглядалися, зокрема,  питання щодо компетенції СОТ у питаннях стандартів праці, чи можна вважати використання праці робітників у країнах з нижчими стандартами праці несправедливою перевагою та чи має СОТ дозволити країнам вводити торгівельні обмеження аби в результаті примусити інші країни до введення вищих стандартів праці. За результатами Конференції Міністри СОТ дійшли висновку, що компетентним органом у питаннях стандартів праці є Міжнародна організація праці (МОП), а порівняльні переваги країн, що розвиваються, не мають ставитися під сумнів як несправедливі.

Схоже найбільшим аргументом є саме сфера компетенції СОТ як міжнародної організації в сфері торгівлі. Розширення її сфери відповідальності до стандартів праці створить колізії регулювання та впливу між нею та МОП.

У вищезгаданій конференції питання використання компаніями з розвинених країн дешевої робочої сили в країнах, що розвиваються, взагалі не обговорювали. Але навіть якби його підняли, спершу довелося б визначити, що має пріоритет: свобода торгівлі та чесна конкуренція чи права працівників і соціальні гарантії. Від цього залежало б і те, чи входить така тема до компетенції СОТ.

Загалом визнається кореляція між нижчими стандартами праці та конкурентоспроможністю компаній. Але для запровадження антидемпінгових заходів потрібно було б довести не лише негативний вплив на ринок (чи існування його реальної загрози), а й те, що компанія свідомо прагнула отримати таку перевагу. На відміну від цінового демпінгу, немає чіткого стандарту для встановлення факту вчинення компанією соціального демпінгу. Також не можливо застосувати аналогічні заходи протидії (мито), оскільки цей захід апріорі є тимчасовим і розрахованим на те, що компанія згодом проведе переоцінку свого товару — вирішить коренепроблему демпінгу як такого. Та чи вирішить подібний захід проблему соціального демпінгу? Аж ніяк. Якщо компанія підніме ціну, то це може й зменшить її конкурентоспроможність, але не вирішить проблему використання дешевої праці. Не виключається, що в окремих випадках це призведе до збільшення прибутку компанії (оскільки при розрахунку демпінгової маржі скоріше за все будуть братися до уваги стандарти-мінімум, а не максимум). Тобто дуалізм природи соціального демпінгу не дозволяє застосовувати до нього заходи виключно економічного характеру.

У контексті питання щодо встановлення державами вимог до дотримання стандартів праці іншими країнами додатково варто зазначити, що кожна держава – самостійний організм. Вона забезпечує ті гарантії, які вона реально може забезпечити (тут не беремо до уваги популізм). Проте видається пропорційним механізм встановлення вимог щодо мінімально допустимих стандартів праці до компаній, які безпосередньо оперують на ринку країни. Звісно ж тут потрібно враховувати весь ланцюжок, а не лише кінцеву компанію, оскільки це б зробило таке регулювання недієвим.

Подібне регулювання є в Європейському Союзі (ЄС). Так, у Директиві 96/71/EC вимоги до держав-членів щодо рівного ставлення до всіх працівників, які відряджені на їхню територію незалежно від права, що застосовується до трудових відносин. Проте це регулювання більше націлене на внутрішній соціальний демпінг ЄС, запобігаючи зловживанням з боку компаній більш розвинених країн.

Революційною є Директива 2024/1760, адже застосовується й до компаній з третіх країн, якщо вони мають значну економічну присутність у ЄС. Це може бути або прямий оборот у Союзі понад 450 млн євро, або досягнення цього порогу на рівні групи, або отримання значних роялті (понад 22,5 млн євро) за франчайзинговими чи ліцензійними угодами разом із оборотом понад 80 млн євро. Ця Директива встановила вимоги проведення due diligence для соціального та т.зв. екологічного демпінгу. Такий due diligence включає, зокрема, вимоги 8 основних конвенцій МОП. Директива зобов’язує вищезазначені компанії проводити превентивні заходи щодо потенційних негативних наслідків (ст. 10) (включно з регулярним моніторингом (ст. 15)), усувати такі наслідки (ст.ст. 11, 12), проводити змістовні консультації зі стейкхолдерами (ст. 13).

Директива 2024/1760 найкраще демонструє особливості соціального демпінгу. Як дуалістичне за своєю природною поняття, вона має різні наслідки. Це фактично не дає нам застосувати один захід для його протидії. Тому найкращим виходом тут є якраз зміна підходу до вирішення проблеми: якщо із ціновим демпінгом ми діємо за підходом ex-post, звертаючи увагу виключно на наслідки, то із соціальним демпінгом варто застосувати підхід ex-ante, попереджуючи це явище як таке. Звісно ж, це не виключає застосування заходів економічного характеру, якщо конкретна компанія не виконує своїх превентивних зобов’язань.

Висновки

Соціальний демпінг залишається складним і неврегульованим на глобальному рівні через його дуалістичну природу: він одночасно стосується і свободи торгівлі, і фундаментальних прав працівників. СОТ свідомо уникає включення трудових стандартів до своєї компетенції, визнаючи за МОП провідну роль у цій сфері та відмовляючись трактувати нижчі стандарти праці як несправедливу торговельну перевагу. Це робить неможливим використання традиційних антидемпінгових інструментів для протидії соціальному демпінгу.

Найбільш перспективним підходом виявляється превентивна модель (ex-ante), спрямована не на покарання постфактум, а на запобігання зловживанням дешевою працею у виробничих ланцюгах. ЄС уже реалізує цей підхід через Директиву 2024/1760, що встановлює обов’язкові процедури due diligence для компаній, включно з тими, що походять із третіх країн. Така модель, заснована на мінімальних універсальних стандартах МОП і контролі всього ланцюга постачання, є найбільш реалістичним і ефективним шляхом протидії соціальному демпінгу.

Україні доцільно вивчати саме превентивний інструментарій, оскільки він дозволяє поєднати легітимність у міжнародній торгівлі та реальний захист трудових прав, уникаючи протекціоністських ризиків і забезпечуючи інтеграцію до європейського регуляторного простору.

Авторка:
Вікторія Ткаченко,
студентка 4-го курсу НаУКМА,
Факультету правничих наук, спеціальності 081 Право