Валютний демпінг: проблематика

Валютний демпінг (exchange dumping) — це фактично умисна маніпуляція країною курсом її валюти з метою отримання переваг для власного експорту. M. Рафі Правіра Ґандана в свої роботі “Currency Manipulation and Exchange Rate Policies: Why the WTO needs to strengthen its monetary policies ” використовує схоже визначення для поняття “валютна маніпуляція”: умисне послаблення чи утримання слабкої валюти країною для отримання торгівельних переваг. В англомовній літературі вживаються терміни “currency manipulation” та “anticompetitive currency manipulation” у контексті валютного демпінгу.

Занижуючи курс власної валюти держава отримує коштів більше, ніж мала б насправді: якщо курс національної валюти до долара США 10, а держава утримує його на 100/долар, то, експортуючи до США, її прибуток буде в 10 разів більшим, ніж за правильного курсу валюти.

Специфіка валютного демпінгу в тому, що він вчиняється безпосередньо державами, а не компаніями. Це ускладнює боротьбу з ним.

Але ця практика не настільки страшна, як видається на перший погляд. У довгостроковій перспективі умисне послаблення курсу призводить до того, що ціни всередині країни адаптуються і відображають приблизний еквівалент у іноземній валюті (нейтральність грошей). Як зазначають Алан Скайс і Роберт Стейгер у “Currency “manipulation” and world trade: A caution”, застосовуючи симетрію Лернера, за такої девальвації виникає політика імпортних мит та експортних субсидій, що призводить до коригування цін, які взаємно компенсують одна одну і залишають обсяги імпорту та експорту незмінними.

Практичне виявлення валютного демпінгу складне, але у літературі пропонуються методи регулювання. Зокрема, у статті “Currency Manipulation and WTO Laws: Should the Anti-Dumping Mechanism Be Entirely Dumped?” автор пропонує у випадках, де можливий валютний демпінг, використовувати метод “сурогатної ціни”: нормальну вартість обраховувати за ціною аналогічних товарів у третій країні, що перебуває на тому ж етапі економічного розвитку, що й країна-експортер, враховуючи, що в обраній країні не викривлена валюта. Це дозволить фактично вирахувати нормальну вартість і, як наслідок, демпінгову маржу. Остання, своєю чергою, дозволить встановити відсутність/наявність демпінгу та в перспективі застосувати антидемпінгові заходи (мито). Це чудова альтернатива для одностороннього заходу в боротьбі з валютним демпінгом. Але варто пам’ятати, що термін “валютний демпінг” хоч і колись розглядався в СОТ (ГАТТ), та на сьогодні позиція залишається незмінною — антидемпінгові заходи (мито) застосовуються виключно до цінового демпінгу. Окрім цього може бути й інша проблема:  антидемпінгове мито — частина сфери відповідальності СОТ, а тому країна, на чию компанію воно буде накладене (і явно не одну компанію, оскільки ціна впливатиме на всі компанії цієї держави), може звернутися до СОТ для оскарження такого заходу. У разі недостатнього регулювання чи наявності схожих з іншими державами, на які антидемпінгове мито накладено не було, може бути досить серйозний аргумент дискримінаційності прийнятого рішення. А дискримінаційність — один із найважливіших критеріїв в аналізі судового органу СОТ.

Питання валютного демпінгу це компетенція як СОТ (у торгівельних аспектах), так і Міжнародного валютного фонду (МВФ). МВФ визначає поняття “валютних маніпуляцій” та забороняє такі дії. Цій темі присвячено пункт ііі Секції 1 ст. 4 Статуту (Agreement Articles) МВФ: “члени повинні уникати маніпулювання обмінними курсами або міжнародною валютною системою з метою запобігання ефективному коригуванню платіжного балансу або отримання несправедливої конкурентної переваги над іншими членами”. У Принципі А Рішення “Bilateral Surveillance over Members’ Policies” вказано, що маніпуляція обмінним курсом — це така політика держави, яка спрямована на рівень курсу та реально впливає на нього. Але така політика порушує правила МВФ лише тоді, коли спрямована на (a)блокування ефективного коригування платіжного балансу або (b)створення заниженого курсу для отримання несправедливої конкурентної переваги (заниження обмінного курсу для збільшення чистого експорту). Із цього випливає, що МВФ як валютний демпінг (антиконкурентне явище), так і валютні маніпуляції, спрямовані де-факто на самозбереження економіки країни.

За всю історію свого існування МВФ ще жодного разу не визнав факт маніпулювання конкретною державою обмінним курсом валюти. Це впирається в дуже високий поріг доказування: по-перше, треба довести існування політики держави, що спрямована на маніпуляцію курсом, а, по-друге, довести, що це було зроблено для досягнення однієї з двох цілей, визначених у ст. 4 (блокування ефективного коригування платіжного балансу чи отримання несправедливої конкурентної переваги). Якщо перший елемент ще можна довести, то навести обґрунтовані аргументи до другого буде надзвичайно складно.

Висновки

Валютний демпінг є формою державної маніпуляції курсом, спрямованою на несправедливі конкурентні переваги, однак у довгостроковій перспективі його ефект більшою мірою нівелюється коригуванням внутрішніх цін через компенсаційний ефект експорту та імпорту.

Фактично дві міжнародні організації, що мають компетенцію щодо антиконкурентної валютної маніпуляції, ще жодного разу такий мандат не використали. Це залишає валютний демпінг в сірій зоні. Більше того, у разі введення односторонніх заходів щодо держави, яка підозрюється у валютному демпінгу, зберігаються великі шанси винесення незадовільного рішення судовим органом СОТ.

Авторка:
Вікторія Ткаченко,
студентка 4-го курсу НаУКМА,
Факультету правничих наук, спеціальності 081 Право