Захист прав споживачів кредитних послуг, Асоціація юридичних клінік України

Якість фінансових послуг була, є та буде актуальним питанням. Важливим показником є дотримання прав людини надавачами цих послуг. Одним із Керівних принципів ООН щодо бізнесу та прав людини є обов’язок бізнесу поважати права людини, що включає в себе також необхідність проявляти належну обачність щодо можливого негативного впливу тієї чи іншої бізнес-діяльності на права людини (працівників, споживачів, місцевої громади, працівників постачальників тощо) [1].

Фінансовий стан переважної більшості українців є надто проблемним на сьогодні. Причинами цього є низка факторів: кризовий стан економіки, втрата місця роботи та джерела отримання доходу, бойові дії на сході України тощо. Пересічні громадяни змушені вдаватися до пошуку фінансових ресурсів задля забезпечення власного життя та своєї родини, в тому числі й позикових. Споживче кредитування є одним із видів кредитування населення, здійснюється воно банківськими та небанківськими фінансовими установами відповідно до чинного законодавства.

Це есе присвятимо окремим актуальним проблемам споживчого кредитування небанківськими фінансовими установами, короткострокових споживчих кредитів та споживчих кредитів на невелику суму (далі – мікрокредити), які користуються значним попитом серед населення з огляду на швидкість отримання коштів, спрощену процедуру укладення договорів. “Так, протягом 9 місяців 2019 року (січень – вересень) такими фінансовими установами  було укладено 8 857 801 договорів з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (за 9 місяців 2018 – 5 762 481). При цьому, половину цих договорів було укладено дистанційно, не в останню чергу завдяки стрімкому розвитку онлайн-кредитування” [2], яке, на наш погляд, містить у собі вагомі ризики для споживачів кредитних послуг. Ці та інші ризики, вважаємо, обумовлені недостатнім правовим регулюванням споживчого кредитування, що, в свою чергу, тягне такі явища, як обхід законів, шахрайство з фінансовими ресурсами та, зрештою, посилення рівня бідності споживачів таких кредитів.

Констатуємо, що досить мало наукових досліджень присвячено обраній нами темі, більшість праць економістів та юристів стосуються загальних питань функціонування ринку фінансових послуг. Їх вивчали О. Уварова, К. Буряковська (тематика бізнесу та прав людини); О. Барановський, П. Левченко, Є. Поліщук, А. Амеліна (ринки фінансових послуг) та інші вчені.

У цій роботі ми зробили спробу показати прогалини українського законодавства про захист прав споживачів послуг мікрокредитування та запропонувати можливі шляхи їх усунення. Метою есе є огляд можливих засобів захисту прав клієнтів небанківських фінансових установ, які надають мікрокредити.

Короткий огляд нормативних актів, що встановлюють гарантії прав споживачів.

Національні правила можуть встановлювати вимоги, адресовані суб’єктам бізнесу (у тому числі надавачам фінансових послуг) щодо прав людини у два способи: непрямий та прямий. Непряме регулювання є найпоширенішим засобом, за допомогою якого держави виконують свої зобов’язання щодо контролю впливу суб’єктів господарювання на права людини. Мова може йти про встановлення певних стандартів діяльності. До прямих заходів відноситься прийняття законодавства [3, 4].

На даний час в країні діють закони, направлені на регулювання правовідносин у сфері споживчого кредитування. Так, загальний за своїм характером Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, встановлює вимоги до достовірності реклами (стаття 11), наголошує на праві клієнта на інформацію (стаття 12) та декларує у  статті 19 те, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є однією з цілей  державного регулювання. Спеціальним нормативним актом, який захищає права споживачів послуг фінансових установ, є Закон України «Про споживче кредитування», аналіз норм якого вказує на недосконале правове регулювання сфери споживчого кредитування, що надалі і покажемо.

Проблема обходу гарантій прав споживачів та шляхи її вирішення. Позитивним фактором ухвалення Закону України «Про споживче кредитування» є встановлення законодавчих гарантій прав споживачів послуг споживчого кредитування, які стосуються: розкриття інформації кредитором щодо умов кредиту; права на односторонню відмову від кредитного договору; обмежень щодо максимального розміру відповідальності за порушення зобов’язань тощо (стаття 15 Закону). Проте негативним фактором є те, що дія цього Закону не поширюється на кредити, розмір яких не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, або ж кредити надані на строк, менший одного місяця, що прямо випливає зі статті 3 цього Закону. Виходить, що дві категорії найчастіше вживаних мікрокредитів позбавлені «правил гри» – законодавчого регулювання. В ЄС на цю проблему звернули увагу, про що ми зазначимо нижче.

Проблема необмеженого розміру неустойки. Чи не найважливішою гарантією прав споживача є обмеження  розміру неустойки, який стягується у разі прострочення виконання зобов’язань за кредитним договором. Однак шляхом аналізу бізнес-моделі фінансових установ ми виявили, що їх діяльність побудована саме на обході цієї гарантії. Основним джерелом прибутку фінансових установ є не відсоток за кредитом, що надається споживачеві, а неустойка, яка стягується з боржника після прострочення зобов’язання. В більшості випадків споживачі звертаються до мікрокредитування через скрутне фінансове становище. Вони не мають можливості погасити короткостроковий кредит, що надається під великі відсотки. Як наслідок, споживачі не виконують зобов’язання, і на суму прострочення починає нараховуватися пеня. Якщо кредитний договір не підпадає під дію Закону України «Про споживче кредитування», то кредитор не обмежений обліковою ставкою НБУ та може встановити будь-який відсоток для нарахування пені.

Однією з причин виникнення такої ситуації є необізнаність споживачів щодо умов кредитування. Чинне законодавство покладає на фінансові установи обов’язок забезпечувати право клієнта на інформацію. Необхідна інформація розміщується на веб-сайті установи, а також повинна надаватися споживачеві перед укладенням договору. Серед переліку такої інформації є також і вимога щодо повідомлення клієнта про розмір неустойки, яка нараховуватиметься у разі невиконання ним кредитного договору.

Найчастіше клієнти позбавлені можливості детально вивчити умови, за якими здійснюється мікрокредитування (особливо у випадку укладення кредитного договору в режимі онлайн). На початковій сторінці надавача мікрокредиту просто не розміщується необхідна інформація, за допомогою якої клієнт міг би об’єктивно оцінити всі ризики, що можуть виникнути в нього у разі укладення кредитного договору. Зазвичай ознайомлення споживача із інформацією стосовно позики відбувається вже після надсилання заявки на оформлення кредиту. Наслідком цього є те, що клієнт не може на момент укладання договору оцінити, чи буде він в змозі виконати свої зобов’язання за кредитним договором.

Дослідники звертають увагу і на те, що окремим проявом порушення права клієнта на інформацію є застосування недобросовісної реклами фінансової послуги. Наприклад, фінансові установи досить часто в рекламних матеріалах розміщують інформацію про акційну чи пільгову ставку кредиту, при цьому не вказуючи реальну річну ставку кредиту, що вводить клієнта в оману та не дає йому можливості об’єктивно оцінити ризики, пов’язані з укладенням такої кредитної угоди [5].

В Європейському Союзі основним наднаціональним актом, який забезпечує гарантії прав споживачів послуг кредитування, є Директива ЄС 2008/48/EC, яка серед іншого визначає перелік гарантій, подібний до того, що встановлений Законом України «Про споживче кредитування» (право клієнта на інформацію, процедури, що передують укладенню кредитного договору, право на відмову від кредитного договору тощо). Зазначимо, що стаття 2 (2) (с) цієї Директиви вказує, що дія цього акту не поширюється на кредити, загальна сума яких не перевищує 200 євро [6]. У зв’язку з цим Європейською Організацією Споживачів було надано рекомендації Європейській Комісії, Парламенту та Раді щодо перегляду цього положення Директиви, щоб забезпечити поширення захисту прав споживачів також і на мікрокредити [7].

В країнах ЄС захист прав споживачів покладено на інститут фінансових омбудсменів. Основною задачею цього інституту є розгляд скарг споживачів на неправомірні дії з боку фінансових установ в досудовому порядку. На рівні ЄС утворено об’єднання фінансових омбудсменів «FIN-NET», яке координує діяльність фінансових омбудсменів, що діють в різних національних юрисдикціях. Перевагою існування такої наднаціональної організації є те, що споживачі отримують можливість захистити свої права без звернення до суду навіть в транскордонних спорах [8].

Ризики укладання кредитних договорів у спрощеному порядку. Українська практика споживчого кредитування вказує на суттєві невідповідності між рекламою та інформацією на сайтах і реальними наслідками отримання кредиту та невчасного його повернення. Така практика суперечить Керівним принципам ООН щодо бізнесу та прав людини [1] і свідчить про порушення права споживача на інформацію та якісні послуги з кредитування. Наприклад, споживчий центр «ШвидкоГроші» пропонує на своєму сайті широкий перелік категорій осіб, що можуть скористатися послугами компанії, отримання коштів за 20 хвилин (шляхом заповнення спеціальної форми) та можливість відтермінування оплати [9]. Втім, занадто проста процедура ідентифікації особи позичальника може спричинити значні труднощі в майбутньому для третіх осіб. Наприклад, у справі № 541/2319/17 особа звернулася з позовом до компанії «ШвидкоГроші» з вимогою відшкодування моральної шкоди, оскільки на номер телефону позивача почали надходити дзвінки та SMS від компанії «ШвидкоГроші» з вимогами про сплату боргу. Знаючи, що ніколи не користувався послугами цієї  компанії, позивач прийшов до найближчого її відділення і надав документи, про те, що він не та людина, яка потрібна кредитору. Але й надалі позивачу продовжували надходити дзвінки та SMS від компанії з погрозами, які мотивувалися вже тим, що він нібито є поручителем позичальника та несе таку ж відповідальність, що і позичальник. Це все відбувалось в період, коли він перебував на лікуванні в Головному військовому клінічному госпіталі в м. Києві після важкого поранення [10]. Як бачимо, існує багато ризиків у користуванні послугами мікрофінансових кредитних установ не тільки для позичальника, а й для інших осіб (навіть тих, хто жодним чином не причетний до укладання договору кредиту).

Пропозиції. Задля вирішення проблем, піднятих в цій роботі, на наш погляд, необхідно внести зміни в чинне законодавство та поширити гарантії прав споживачів фінансових послуг на всі кредитні послуги, які надаються фінансовими установами, зокрема, на кредити, що видаються на строк менше місяця, оскільки досить часто саме такі короткострокові кредитні угоди споживачі не в змозі виконати.

Додатковим засобом вирішення проблеми захисту прав споживачів могло б стати створення саморегулівної організації на ринку послуг із мікрокредитування. Така організація могла б забезпечити належий рівень захисту прав споживачів шляхом встановлення обов’язкових внутрішніх правил надання мікрокредитів та здійнення контролю за їх дотриманням. Крім цього, саморегулівна організація може здійснювати розгляд скарг споживачів на неправомірні дії фінансових установ, які є її членами, та застосовувати заходи впливу до порушників.

Заслуговує на увагу й варіант захисту прав споживачів шляхом впровадження інституту фінансового омбудсмена в Україні. Ще в квітні 2019 року Комітету з питань фінансової політики Верховної Ради України було вручено подання про розгляд проекту Закону про установу фінансового омбудсмена. Однак, вже в серпні 2019 року цей законопроект було відкликано [11]. Тим не менше, на нашу думку, інститут фінансового омбудсмена міг би стати ефективною альтернативою судовому засобу захисту прав споживачів.

Список використаних джерел:

  1. Керівні принципи щодо бізнесу і прав людини: Реалізація Рамкової програми Організації Об’єднаних Націй «Захист, повага і засоби захисту» / Переклад: Катерина Буряковська, Юлія Размєтаєва, Олена Уварова, Дмитро Філіп’єв. За заг. ред. Олени Уварової. Харків: Право, 2018. 80 с.
  2. Підсумки діяльності фінансових компаній та юридичних осіб (лізингодавців) за 9 місяців2019 року. URL: https://www.nfp.gov.ua/files/OgliadRinkiv/FK/FK_III%20kv_2019.pdf.
  3. О.О. Уварова, К.О. Буряковська. Бізнес і права людини. Навчальний посібник. Київ, 2019.URL: https://nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/08/LLL-1-%D0%91%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81-%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8.pdf.
  4. O’Brien C. M. Businessandhumanrights: a handbookforlegalpractitioners / CouncilofEurope, 2018. Р. 30. URL: https://www.coe.int/en/web/nationalimplementation/publications/handbooks?fbclid=IwAR29oo9XI_6Jj9A6dhHmGTDp7RzoQX5vBueoH-o8I1MPjBxpcdGI9E-zSc.
  5. Тимур Михайлов. Обережно, миттєвий кредит онлайн! [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.epravda.com.ua/columns/2019/08/14/650549/.
  6. EU Directive2008/48/EC as of 23 April 2008. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX%3A32008L0048.
  7. BEUC position on Review of the Consumer Credit Directive. URL: https://www.beuc.eu/publications/beuc-x-2019-019_review_of_the_consumer_credit_directive.pdf.
  8. About FIN-NET. URL: https://ec.europa.eu/info/business-economy-euro/banking-and-finance/consumer-finance-and-payments/retail-financial-services/financial-dispute-resolution-network-fin-net/fin-net-network/about-fin-net_en.
  9. Швидко Гроші. URL: https://sgroshi.com.ua/.
  10. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 квітня 2018 року в справі № 541/2319/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73786204
  11. Проект Закону про установу фінансового омбудсмена. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=8055&skl=9.
  12. Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року

Автори:

Віталій Котець та Тетяна Подоляка, студенти Правничої клініки Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Захист прав споживачів кредитних послуг
X