До юридичної клініки Хмельницького університету управління та права ім. Леоніда Юзькова  звернувся клієнт з проблемою щодо публікації неправдивої інформації щодо нього у соціальній мережі Facebook.

Так, на сторінці у Facebook оприлюднено ряд неправдивих тверджень щодо особи клієнта. Цей пост набув розголосу через поширення та активного образливого коментування іншими користувачами на адресу клієнта. Тож, клієнт звернувся із запитанням щодо захисту від поширеної недостовірної інформації в соціальних мережах, а також можливим притягненням винної особи до відповідальності та відновлення прав.

Сьогодні, успішність у соціальному житті людини напряму залежить від її репутації у віртуальній площині. Тому, все частіше виникають подібні запитання щодо реальності захисту честі, гідності, ділової репутації від неправомірних посягань у мережі інтернет, зокрема і у соціальних мережах.

Аби ефективно з’ясувати перспективи судового захисту прав, у подібних ситуаціях слід чітко встановити наступне.

1. Чи маємо справу з фактичним твердженням ймовірного порушника, чи оціночним судженням?

Закон України “Про інформацію” передбачає, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено також у ст. 10 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, які, відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною законодавства України.

Отож, якщо інформація, яка Вам видається некомфортною, містить ознаки оціночних суджень, суд не зможе прийняти рішення про спростування такої інформації. Якщо ж твердження мають більш різкий, безапеляційний характер та можуть бути перевірені на достовірність – можуть бути спростовані судом.

Досить часто не можна сказати однозначно, чи є інформація твердженням, а чи оціночним судженням. Тоді залучаються експерти для проведення лінгвістичної експертизи.

2. Хто є дійсним власником сторінки (облікового запису) у соціальній мережі?

У так званих “репутаційних” справах позивачеві необхідно буде довести, не лише сам факт поширення інформації, а і встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу, особу, яка його поширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщено інформаційний матеріал (пункти 9, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”).

Саме зі встановленням реального власника сторінки та належного відповідача, у справі будуть найбільші труднощі. У неверифікованих облікових записах (які не містять галочки на блакитному полі, якщо мова йде про Facebook) довести, що сторінка дійсно належить особі, яка вказана там, дуже складно. Хіба ця особа сама визнає у суді, що обліковий запис належить їй.

Якщо такого визнання не відбудеться – це повинен буде довести позивач, оскільки, як відомо кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Але у контексті Facebook, власником сайту є іноземна корпорація, яку важко буде змусити виконати рішення українського суду.

Отже, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Водночас, якщо цей рубікон буде перейдено – і вдасться поєднати реальну особу відповідача з його сторінкою у соціальній мережі, доведення правдивості поширеної інформації вже буде його обов’язком. Так, за ст. 277 Цивільного кодексу України та ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Позивач же має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Після вирішення перелічених вище завдань, позивачеві можна з впевненістю до суду, де буде встановлюватися юридичний склад правопорушення, а саме:

• поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
• поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
• поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
• поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти:

• опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації;
• поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку;
• викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам;
• повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Як правило, суд у своєму рішення про задоволення позовних вимог визнає конкретну цитату чи текст недостовірною, та зобов’язує опублікувати текст цього ж рішення на сторінці відповідача. Також можна очікувати на відшкодування моральної шкоди, якщо така вимога заявлялася позивачем, та буде визнана судом обґрунтованою.

Отже, захистити честь, гідність та ділову репутацію в епоху цифрових засобів масової комунікації цілком можливо, і судовий реєстр містить уже чимало позитивних рішень. Однак слід врахувати кілька важливих факторів перед зверненням до суду, і за необхідності – скористатися допомогою фахових правників.

Підготував консультацію:

Роман Каньовський, аспірант кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова