Проблема домашнього насильства в Україні. Теорія та судова практика.

За останні роки, що ми живемо в «ковідному світі», багато із сфер нашого життя значною мірою потерпіли змін, в особливості – негативних. Не оминули проблеми і приватне життя кожного з нас.

13 січня цього року, заступниця міністра внутрішніх справ України повідомила, що у 2021 році до поліції про домашнє насильство заявили на 56% більше громадян, ніж у 2020 році. При цьому, складено на 10% більше адмінпротоколів, винесено на 19% більше термінових заборонних приписів стосовно кривдників, на 11% збільшилася кількість кривдників, які перебувають на обліку.

Проблема домашнього насильства в Україні. Теорія та судова практика.

Як зазначає Катерина Павліченко, це й справді свідчить про ріст рівня свідомості та обізнаності громадян. Проте, варто також брати до уваги складні умови, в яких наразі ми змушені існувати.

Закрите небо, перекриті дороги, зачинені двері власних домівок. Ще не так давно ми боялися показати носа через поріг, залишали одяг біля вхідних дверей, -надцять разів за добу мили та дезенфікували руки. Людство зачинилось у себе вдома, бо так й справді було треба зробити.

Кажуть, що від самотності людина може зійти з глузду в чотирьох стінах. Але чи набагато краще сидіти вдома без можливості вийти, але  вдвох або ж цілою родиною.

Дистанційна робота, дистанційне навчання, онлайн покупки та багато інших речей перейшли у віддалений формат існування. Для когось це стало гарною можливістю проводити більше часу разом. Для інших – змусило замислитись над подальшим співіснуванням.

Проблеми на роботі вже не можна було залишити на роботі. Постійні побутові сварки та чвари. Люди, що бачились на вихідних та декілька годин ввечері тепер повинні бути разом 24/7, а єдине місце спокою – балкон чи туалет.

Як вирішувати власні проблеми – індивідуальний вибір кожного, але, це не повинен бути вибір на користь сили.

Газлайтинг, токсичні відносини та аб’юз – не просто модні молодіжні слова, це те, що існує або ж існували в житті кожного з нас. Просто зараз люди почали звертати увагу на такі випадки та ставитися до них в рази серйозніше.

В підсумку варто зазначити, що ріст випадків домашнього насильства в Україні треба розглядати в двох аспектах.

По-перше, «зріст свідчить про зріст», тобто, якими б не були причини, але збільшення кількості звернень є негативною тенденцією, яка є наслідком багатьох факторів, включаючи: виховання, вплив навколишнього оточення та інше.

По-друге, «свідомість населення». Ніхто з нас не знає скільки насправді випадків ДН стається в Україні кожен день, тому, насправді, статистичні дані про зростання чи зниження – досить відносні. Однак, якщо суспільство наважується дати розголос та подолати проблему, – це все ж гарний знак для подальшого розвитку в цьому напрямку.

Для того, щоб вчасно відреагувати чи запобігти замашньому насильству, необхідно мати уявлення про зміст та складові цього поняття.

Відповідно до тексту статті 126-1 КК України:

  1. домашнє насильство, тобто умисне систематичне (три і більше разів) вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» відносить до способів  зазаначених в ст. 126-1 ККУ вчинення домашнього насильства:

  • економічне насильство: умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру,
  • психологічне насильство: словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

2. фізичне насильство: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Як ми можемо зауважити, перелік діянь, що можна віднести до проявів домашнього насильства, доволі широкий та невичерпний, що свідчить не тільки про гнучкість норми, а й про розширені можливості впливу. Варто сказати, що кваліфікація діянь може бути за сукупністю та визначається в кожному окремому випадку індивідуально.

Проблема домашнього насильства в Україні. Теорія та судова практика.

Консультацію підготувала:

Владислава Заєць, студентка правничої клініки Національного університету “Києво – Могилянська академія”

Проблема домашнього насильства в Україні. Теорія та судова практика.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

X