Порядок укладення договору оренди державного майна

Порядок укладення договору оренди державного майна

Юридична клініка Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова підготувала правову консультацію щодо порядку укладення фізичною особою договору оренди державного майна.

Відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 року (далі – Закон) передача державного майна в оренду відбувається за допомогою електронної торгової системи (ЕТС), яка забезпечує можливість створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією і документами в електронному вигляді, необхідними для проведення аукціону в електронній формі (ст. 1 Закону).

В ЕТС існує два види переліку майна, яке може бути передане в оренду:

  • Перелік першого типу – Перелік об’єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні;
  • Перелік другого типу – Перелік об’єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону (ст. 1 Закону).

А тому Законом передбачено два порядки укладення договору про оренду державного майна: передача майна в оренду на аукціоні та без проведення аукціону (лише за участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, релігійних організацій, Пенсійного фонду, дипломатичних представництв відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону).

Орендодавцем може бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (ч. 2 ст. 4 Закону).

Ініціатором укладення договору може бути як орендар (в даному випадку фізична особа), так і орендодавець, попередньо опублікувавши у ЕТС інформацію про майно, яке може бути передане в оренду (абз. 3 ч. 3 ст. 6 Закону). Якщо потенційний орендар має на меті орендувати майно, дані про яке відсутні у ЕТС, він може звернутись до орендодавця із заявою про включення цього майна до одного з Переліків (ч. 2 ст. ст. 6 Закону).

У випадку включення майна до Переліку першого типу, потенційний орендар-фізична особа має право подати в ЕТС:

  • заяву на оренду майна (ч. 1 ст. 11 Закону);
  • заяву на участь в аукціоні в електронній формі (ч. 3 ст. 13 Закону);
  • копію паспорта громадянина України (п. 1 ч. 3 ст. 13 Закону);
  • документ, що підтверджує сплату реєстраційного внеску, а також документ, що підтверджує сплату гарантійного внеску на рахунок оператора електронного майданчика (п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону).

За результатами проведення аукціону формується відповідний протокол, який автоматично оприлюднюється в ЕТС (ч. 8 ст. 13 Закону). Вказаний протокол затверджує орендодавець та  укладає договір оренди за результатами аукціону з потенційним орендарем. При цьому якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п’ять років, договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 3 ст. 16 Закону). Орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна (ч. 1 ст. 20 Закону).

Усі договори оренди, а також зміни і доповнення до них підлягають публікації в ЕТС згідно з Порядком передачі майна в оренду (ч. 6 ст. 16 Закону).

З огляду на вище зазначене можна дійти висновку, що укладення фізичною особою договору оренди державного майна відбувається на підставі проведення відкритого аукціону з автоматичним оприлюдненням усіх його етапів в ЕТС, що дає змогу запобігти зловживанням під час передання державного майна в оренду.

Консультацію підготувала:

Ромась Марія, аспірантка кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова

 

 

 

Судовий збір при оскаржені в адміністративному суді до податкової 

Судовий збір при оскаржені в адміністративному суді до податкової 

Юридична клініка Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова підготувала правову консультацію щодо суми судового збору, яка має сплачуватися при оскаржені в адміністративному суді  до податкової  двох рішень повідомлень (податок на нерухоме майно ).

Насамперед, варто зазначити, що згідно з Податковим кодексом України:

58.2. Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для оскарження ППР потрібно звертатися до окружного адміністративного суду (ст. 20, 22 Кодексу адміністративного судочинства України).

Порядок та розміри судового збору, який сплачується при поданні адміністративного позову, установлено Законом України  від 08.07.11 р. № 3674-VI “Про судовий збір”.

Так, відповідно до ст.1 коментованого Закону судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У ст. 3 Закону України “Про судовий збір” зазначаються об’єкти справляння судового збору та об’єкти, за які судовий збір не справляється.

Так, згідно з п.1 ч. 1 ст. 3 коментованого ЗаконуСудовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством”.

Для визначення розміру судового збору необхідно брати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, у якому подається позов.

Позов про оскарження повідомлення-рішення має майновий характер. Отже, судовий збір потрібно сплачувати, відштовхуючись від суми, яка оспорюється суб’єктом господарювання у спорі з органом ДФС.

Так, згідно з ч.2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру:

суб’єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
фізичною особою або фізичною особою – підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

1 січня 2020 року набрав чинності Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” №294-IX від 14.11.2019 року, яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у розмірі – 2102 грн.

Реквізити для сплати судового збору зазначені на офіційному сайті Судової влади України. Виходячи з вимог ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір сплачується позивачем перед поданням позовної заяви до суду. Однак, варто зазначити, що за ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов буде задоволено, то сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (у цьому випадку – органу ДФС).

На завершення, доцільно зауважити, що згідно з ч.2 ст.6 Закону України “Про судовий збір”  у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

Консультацію підготувала:

Йолтуховська А.М., студентка-консультантка юридичної клініки Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова

 

Можливі наслідки порушення умов кредитного договору

Можливі наслідки порушення умов кредитного договору

До Правової лабораторії клінічних методів навчання «PRO BONO» при юридичному факультеті Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля звернулася клієнтка з наступними питаннями:

  • Яким чином здійснюється стягнення за порушення кредитного договору?;
  • Як проходить процедура внесення боржника до Єдиного реєстру боржників і які наслідки це тягне для боржника?

Щодо можливості здійснення стягнення за порушення кредитного договору 

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. За прострочення платежу, пеня сплачується на користь кредитора, у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, тобто за умовами кредитного договору (ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).

Зазвичай, стягнення заборгованості відбувається в позасудовому та судовому порядках. Позасудовий порядок полягає в повідомленнях про вимогу сплатити заборгованість за кредитним договором, попередження про наслідки невиконання зобов’язання, або ж наявності виконавчого напису нотаріуса. Судовий ж порядок полягає в примусовому стягненні кредитних коштів, у зв’язку зі зверненням до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Окрім того, не варто забувати, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (тобто, сплати самої суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати кредиторові 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України (п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” № 5 від 30.03.2012 року).

Примусове виконання судових рішень зі стягнення боргу покладається на Державну виконавчу службу (далі — ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.

На підставі ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документу до виконання, він відповідає вимогам, які передбачені законодавством, та пред’явлений до виконання у відповідний відділ ДВС. Упродовж трьох робочих днів із дня надходження до ДВС виконавчого документа державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржнику.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та грошові кошти боржника, про що виносить відповідні постанови.

Державний виконавець зобов’язаний здійснити виконавчі дії зі стягнення заборгованості протягом шести місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Заходами примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості згідно ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження” є:

  • звернення стягнення на грошові кошти та інше майно (майнові права) боржника, у т. ч., якщо вони знаходяться в інших осіб.
  • звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника.
  • вилучення в боржника та передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні.
  • інші заходи, передбачені рішенням.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

При відкритті виконавчого провадження державний виконавець також виносить постанову про розшук такого майна.

У разі невиконання зобов’язання за кредитним договором у добровільному порядку, заборгованість буде стягнута шляхом примусового стягнення, що потягне за собою додаткові витрати боржника, такі як: відшкодування судового збору, витрат на виконавче провадження, виконавчий збір, витрати на адвоката та ін. Витрачений час на представлення інтересів боржника в суді та під час проведення виконавчих дій обчислюється не одним місяцем.

Щодо процедури внесення боржника в реєстр і які наслідки це тягне для боржника.

Реєстр боржників утворено відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” та Положення «Про автоматизовану систему виконавчого провадження».

Єдиний реєстр боржників – це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Єдиний реєстр боржників містить такі відомості:

  • прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дата народження боржника– фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань боржника – юридичної особи;
  • найменування органу або прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
  • найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім’я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв’язку та адреса електронної пошти виконавця;
  • номер виконавчого провадження;
  • категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:

  • прізвище, ім’я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
  • найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

Внесення інформації про боржника до Єдиного реєстру боржників має такі наслідки:

  • реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких із метою вчинення правочину щодо відчуження майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності в них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов’язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій і в день звернення боржника повідомити виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. А виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такого повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та направити відповідну постанову вказаним особам;
  • якщо в період, визначений вище, такий правочин буде укладено, за умови, що він призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, це є підставою для визнання правочину недійсним.

Консультант Леонід Сітченко

Нечесна підприємницька практика та фінансове шахрайство під час укладення цивільно-правових договорів

Нечесна підприємницька практика та фінансове шахрайство під час укладення цивільно-правових договорів

До Правової лабораторії клінічних методів навчання “PRO BONO” при юридичному факультеті Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля звернулася клієнтка з питанням стосовно фінансового шахрайства під час укладення цивільно-правового договору про надання послуг із придбання автомобіля з розстрочкою платежу.

У випадку якщо укладений договір порушує Ваші права, як споживача та суперечить положенням Закону України “Про захист прав споживачів” внаслідок здійснення підприємтвом нечесної підприємницької практики і є таким, що містить несправедливі умови. Зокрема зміст договору не відповідає його виду. Ви уклали договір про надання послуг із придбання автомобіля з розстрочкою платежу, а в самому договорі йде мова про оплату вартості самого автомобіля, а не лише послуги з його придбання.

Відповідно до ч.1,2,3, ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів” продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

  • встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
  • надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору;
  •  надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов’язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди тощо.

Згідно ч.4 ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”  перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до ч.5,6,8 ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути визнано недійсним. У разі коли визнання положення недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ст.19 Закону України “Про захист прав споживачів” нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняється як таку, що вводять в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Зазначеним Законом встановлена недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введені в оману споживачів.

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Укладення договору має на меті отримання сторонами певного результату. Водночас його досягнення буде можливе лише за умови відповідності правочину встановленим цивільним законодавством вимогам. Тому не зайвим буде нагадати підстави, а також правові наслідки визнання правочинів недійсними.

Підстави визнання правочину недійсним чітко визначено чинним законодавством, зокрема ст. 215 Цивільного кодексу (далі – ЦК).

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, який учинено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, може бути визнаний судом недійсним. У цьому разі істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Уважається, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, що можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У такому разі сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з учиненням цього правочину.

Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Водночас недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Одним із наслідків недійсності правочину є двостороння реституція: У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Насамкінець зазначимо, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним із моменту його вчинення. Водночас якщо за недійсним правочином права та обов’язки для сторін передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що Договір був укладений з порушенням вимог Закону України “Про захист прав споживачів”, містить несправедливі умови та ознаки нечесної підприємницької діяльності, що є підставою для визнання його недійсним.

Тобто, в даному випадку Ви маєте право подати позов до суду з вимогою визнати укладений договір недійсним.  Відповідно до п. 5. ст. 28 Цивільного процесуального кодексу позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.  Це значить, що подати позов Ви можете до Сєвєродонецького міського суду Луганської області, який знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів (вул. Леніна), 19.

Для представлення Ваших інтересів у суді та складення процесуальних документів Вам знадобляться послуги адвоката. Ви можете звернутися  до будь-якого адвоката у приватному порядку, або скористатися послугами Сєвєродонецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, якщо ви належите до однієї з категорій, яким законом надано право на отримання безоплатної правової допомоги .

Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають категорії осіб, які визначені Законом України “Про безоплатну правову допомогу” та іншими законами України.

Консультант Олег Кальной

Процедура перевірки кредитної історії онлайн

Процедура перевірки кредитної історії онлайн

Навчально – практична лабораторія “Юридична клініка”  Університету ДФС України підготувала відеоролик на тему: “Процедура перевірки кредитної історії онлайн”.

Часто причиною відмови у видачі кредиту стає пагана кредитна історія. Далі постає питання, чи можна перевірити кредитну історію та свій кредитний рейтинг самостійно, не звертаючись до банківської установи? Так, можна! А як це зробити Ви можете подивитись у  цьому відео, яке розробила Навчально – практична лабораторія “Юридична клініка” Університету ДФС України!

Ця діяльність здійснюється завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранта, наданого Проект USAID «Трансформація фінансового сектору».

Як отримати електронний цифровий підпис онлайн?

Як отримати електронний цифровий підпис онлайн?

Навчально – практична лабораторія “Юридична клініка” Національного університету ДФС України підготувала відеоролик, у якому розповідається про процедуру отримання електронного цифрового підпису за лічені хвилини сидячи вдома!

Щоб отримати електронний цифровий підпис, не потрібно йти у банк та стояти у довгих чергах. Для цього Вам потрібен лише комп’ютер та особистий електронний кабінет у банку, який надає таку послугу.

Якщо цікаво дізнатись всі інші деталі процесу отримання електронного цифрового підпису, пропонуємо переглянути відео!

Ця діяльність здійснюється завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранта, наданого Проект USAID «Трансформація фінансового сектору».

Відкриття банківського рахунку на ім’я іншої особи

Відкриття банківського рахунку на ім’я іншої особи

Клієнт звернувся до юридичної клініки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з питанням про можливість відкриття банківського рахунку на імя іншої фізичної особи.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунк укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ст. 1067 ЦКУ).

Порядок відкриття рахунку на імя іншої фізичної особи.

Відповідно до “Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів”, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003р., банк відкриває поточний рахунок за зверненням однієї фізичної особи на ім’я іншої фізичної особи на підставі довіреності, засвідченої в установленому законодавством України порядку.

Вимога пункту щодо відкриття рахунку фізичною особою на ім’я іншої особи за її дорученням на підставі довіреності ґрунтується на нормах Цивільного кодексу України. Згідно ч. 3 ст. 244 ЦКУ, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність має містити інформацію, яка дає змогу банку ідентифікувати особу, на ім’я якої відкривається рахунок. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. При відкритті рахунків на ім’я неповнолітніх довіреність на ім’я батьків чи опікунів не  вимагається, оскільки відповідно до ст. 242  Цивільного кодексу України батьки, опікуни чи піклувальники є законними представниками.

Банк відкриває поточний рахунок фізичній особі, яка не має в цьому банку рахунків, у такому порядку:

  • фізична особа пред’являє уповноваженому працівникові банку паспорт або інший документ, що посвідчує особу а також подає довіреність (копії довіреності), засвідченої в установленому законодавством України порядку;
  • довірена особа додатково має пред’явити документ, що засвідчує її реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків;
  • подати копію документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків фізичної особи, на ім’я якої відкривається рахунок, якщо в довіреності не зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи, на ім’я якої відкривається рахунок.

Ця копія має бути засвідчена в установленому законодавством України порядку або уповноваженим працівником банку.

У разі відкриття рахунку на ім’я малолітніх осіб законним представником подаються документи, що дають змогу банку ідентифікувати цю малолітню особу – свідоцтва про народження малолітньої особи або іншого документа, що посвідчує малолітню особу. Опікун також має пред’явити документ, що підтверджує статус законного представника малолітньої особи (відповідне посвідчення, рішення суду тощо).

  • фізична особа, яка займається підприємницькою та/або незалежною професійною діяльністю, зобов’язана зазначити про свій статус підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, у заяві про відкриття поточного рахунку;
  • фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, зобов’язана також подати до банку копію документа, що підтверджує взяття на облік такої особи відповідним контролюючим органом;
  • фізична особа заповнює заяву про відкриття поточного рахунку; між відповідною фізичною особою і банком укладається договір банківського рахунку.

Фізична особа, на ім’я якої відкрито поточний рахунок (власник рахунку), під час першого звернення до банку з метою використання рахунку має пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Фізична особа – резидент додатково має пред’явити документ, виданий контролюючим органом, який засвідчує її реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків

 

Видалення мобільного номера з бази даних боржників банку

Видалення мобільного номера з бази даних боржників банку

До юридичної клініки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника звернулася клієнтка з проханням написати звернення до фінансової установи про видалення її мобільного телефону з бази даних боржників банку.

Обставини справи:

Клієнтка зазначає, що їй часто телефонують з колекторської організації та просять сплатити кредит за невідому їй особу. Вона не брала кредит у банку та не є родичем особи, з приводу якої колектори вимагають від клієнтки погасити чужий борг.

Здійснивши аналіз та оцінку справи,  варто зазначити наступне:

Стягнення боргу не з боржника можливо тільки в трьох випадках:

  • договір поруки;
  • перебування в шлюбі з боржником;
  • спадкоємець, який вступив у права після смерті родича (боржника).

У решту випадках інші особи не несуть відповідальність за борги боржника.

Якщо Ви не надавали свій номер мобільного телефону відповідній фінансовій установі та не давали дозвіл на використання Вашого мобільного номеру, а Ваш номер зазначений у базі боржників, тоді банк чи інший суб’єкт незаконно використовує Ваші персональні дані і потрібно якомога швидше прояснити ситуацію.

Правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних регулює Закон України “Про захист персональних даних”, який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя у зв’язку з обробкою персональних даних.

Стаття 14 Закону України “Про захист персональних даних” регулює питання поширення персональних даних. Зокрема, ч. 1 цієї статті визначає, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб’єкта  персональних даних.

Наведена норма права відповідає положенню ст. 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, аналогічні приписи містять й інші акти законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 21 Закону України “Про інформацію” зі змінами та ч. 2 ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ “Про захист персональних даних”, суб’єкт персональних даних має право:

  • пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;
  • пред’являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;
  • на захист своїх персональних даних від незаконної обробки;
  • звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до суду;
  • застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних.

Таким чином, підставами виникнення права на використання персональних даних є: згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних та дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю баз персональних даних відповідно до законодавства виключно для здійснення його повноважень. Оскільки такого дозволу не було, використання Ваших персональних даних є незаконним.

У ситуації, коли номер телефону помилково потрапив в базу колекторів, необхідно, перш за все, з’ясувати дані компанії і скласти письмове звернення. У зверненні підтвердити приналежність телефонного номера особі, якій дзвонять, пояснити, що Ви не підписували будь-яких договорів поруки стосовно надання кредитів, не знаходитесь з боржником у родинних стосунках, а боржник є просто особою з аналогічним прізвищем, що і у Вас.

Далі в залежності від ситуації, може бути звернення  до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, так як відбулося незаконне заволодіння, обробка, поширення, зберігання Ваших персональних даних. А у разі відвертих погроз і образ, може слідувати звернення в правоохоронні органи із заявою про відкриття кримінального провадження за однією зі статей Кримінального кодексу України – ст.182 (порушення недоторканності приватного життя), ст. 189 (вимагання), ст. 190 (шахрайство).

Штраф за несвоєчасну оплату комуналки в період карантину

Штраф за несвоєчасну оплату комуналки в період карантину

Клієнт звернувся до юридичної клініки Прикарпатського національного університетуімені Василя Стефаника з проблемою, що віднедавна йому приходять листи, у яких йдеться про нарахування штрафу за несвоєчасну оплату комунальних послуг за період карантину.

17 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до зазначеного Закону, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється:

  • нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;
  • припинення чи зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі.

Питання щодо нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Стаття 26 передбачає, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не більше 0,01 відсотка від суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків від загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Стаття 7 зазначеного Закону встановлює права та обов’язки споживачів. Зокрема, пункт 10 частини 2 цієї статті передбачає, що індивідуальний споживач зобов’язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг, а пункт 2 частини 4 передбачає обов’язок колективного споживача сплачувати пеню, у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг для споживачів, яких об’єднує такий колективний споживач.

У зв’язку з поширенням коронавірусу та прийняттям карантинних заходів 17 березня прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону встановлено, що до 1 липня 2020 року зупинити дію пункту 10 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 7 та частини першої статті 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Стосовно припинення чи зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі складається така сама ситуація. Положеннями вищезгаданих законів також заборонено підприємствам, організаціям та установам, що надають комунальні послуги застосовувати будь-які санкції до споживачів на період карантину.

Таким чином, на період карантину споживачі фактично звільненні від відповідальності за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги. Тобто, нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасну сплату комунальних послуг здійснюватися не буде, а також не буде припинено надання житлово-комунальних послуг.

Рекомендуємо також зателефонувати до відповідного підприємства, яке нараховує штрафи за несвоєчасність оплати комунальних послуг на період карантину, а також написати письмового листа про незаконність таких дій до відповідного підприємства та до Головного управління Держпродспоживслужби області.

Повернення кредиту банку, який знаходиться у стані ліквідації

Повернення кредиту банку, який знаходиться у стані ліквідації

До юридичної клініки Криворізького економічного інституту звернувся клієнт, з такою проблемою: клієнт має прострочений кредит і регулярно отримує погрози від колекторів.

В процесі проведення інтерв’ю, від клієнта отримано наступну інформацію:

  • у 2014 році клієнт взяв на себе споживчий кредит у банку «Траст» на суму 25000 грн. терміном на 4 роки;
  • до 2016 року клієнт виплачував борг, а після 2016 року кошти почали повертатись на його картку, тому клієнт вирішив не сплачувати за зобов’язаннями. Через деякий час прийшло повідомлення про ліквідацію банку. Після того, виплати по кредиту клієнт не здійснював;
  • на початку 2017 року на його телефон почали надходити дзвінки з вимогою повернути кошти на рахунок відповідної фізичної особи. Виконавчих листів клієнт не отримував;
  • восени 2019 року почали надходити погрози. Зараз погрози колекторів стали все частішими.

Проблема клієнта є комплексною, тому йому було надано роз’яснення з таких питань.

Який порядок повернення кредиту банку, який знаходиться у стані ліквідації.

Будь який кредит підлягає поверненню, незалежно від обставин у яких знаходиться позичальник та фінансова установа. Умови кредиту, які прописані у договорі мають бути виконані, навіть, якщо Банк знаходиться у процесі ліквідації. Ця вимога врегульована ст. 1049 Цивільного кодексу України – позичальник зобов’язаний повернути банку основну суму боргу та сплатити проценти у розмірі і у строках встановлені умовами кредитного договору. Така вимога стосується також заборгованості за платіжними картками.

У юридичній клініці перевірили стан банку ПАТ Банк «Траст» (далі -Банк) на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно офіційної інформації визначено, що Банк знаходиться у стані ліквідації з 30.12.2016 – 29.12.2020. Банк, який проходить процес ліквідації має право продати усі свої активи на електронному аукціоні, кредитні зобов’язання позичальників також можуть бути продані третім особам (юридичні або фізичні особи) на підставі договору про відступлення права вимоги. При цьому, згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається.

У разі продажу кредиту, новий кредитор (фінансова установа або фізична особа) має письмово повідомити позичальника про заміну кредитора за кредитним договором та вказати нові реквізити на які слід сплачувати кошти. Факт продажу кредиту не змінює умови кредитного договору. При цьому, після продажу такої заборгованості, штрафи, пені та відсотки не нараховуються.

Зважаючи на те, що клієнт перестав сплачувати зобов’язання по кредиту і йому почали надходити дзвінки від колекторів, то ймовірно, що його заборгованість було продано. Тому, найголовнішим для клієнта зараз є визначити, хто є правонаступником його боргу та отримати від нього повну інформацію у письмовому вигляді про стан і точну суму його заборгованості.

В першу чергу, клієнту слід звернутись до первісного кредитора, тобто ПАТ Банк «Траст» за офіційними контактами, які надані на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, для того щоб дізнатись точні контакти та реквізити правонаступника вимоги за вашим боргом, а також суму, яка підлягає сплаті.

У випадку, якщо не отримаєте відповідь протягом 30 днів, можете звернутись до Національного Банку України. Громадяни можуть звернутися поштою nbu@bank.gov.ua та підкріпити усі необхідні документи. Звертаємо увагу, що лист варто писати за спеціальною формою, її можна завантажити за посиланням. Також для громадян працює гаряча лінія за телефоном 0 800 505 240.

Як поводити себе із колекторами?

У цьому питанні, в першу чергу, слід розуміти, що колекторська діяльність є незаконною, такі фірми найчастіше діють шляхом психологічного тиску на позичальника, його рідних та близьких. Такі дії підлягають кримінальній відповідальності, що врегульовано ст. 182, ст. 189, ст. 355 Кримінального кодексу України. Тож, якщо не має рішення Суду, то усі вимоги є безпідставними, а погрози є прямим порушенням ваших прав. Якщо погрози надходять регулярно, то їх слід фіксувати (запис дзвінків, скріни екрану з повідомленнями), адже маєте право звернутися до поліції.

Тому треба чітко пояснити колекторам, що їх дії є незаконними і у разі продовження, Ви будете вимушені звернутись до поліції.

X