Для багатьох людей власне житло є заповітною мрією, однак через його високу вартість не всі можуть дозволити собі придбати квартиру чи будинок одразу. Саме тому дедалі більшої популярності набувають різні способи поступової оплати вартості житла, найпоширенішими залишаються іпотека та розстрочка від забудовника, тоді як оренда з викупом займає невелику частку ринку.

Напевно, ви стикалися з оголошеннями на кшталт «оренда з правом викупу» або чули від знайомих про те, як люди роками орендують квартиру і паралельно «виплачують» її вартість. На перший погляд це виглядає як зручна альтернатива іпотеці — без банків, без застави, без великого первісного внеску. Однак варто розуміти: такі приватні домовленості між двома звичайними людьми і оренда житла з викупом у юридичному сенсі — це принципово різні речі. 

Оренда житла з викупом — це довгостроковий (до 30 років) договір, за яким підприємство-орендодавець купує обране вами житло і передає його вам у користування, а ви поступово виплачуєте орендні платежі після чого житло переходить у вашу власність.

Структура платежів за таким договором складніша, ніж при звичайній оренді. Вони включають одразу кілька складових: безпосередньо суму на викуп житла та винагороду орендодавця. Крім того, орендар зобов’язаний компенсувати підприємству певні витрати, такі як страхові платежі, витрати на оформлення права власності на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна.

На відміну від звичайного договору найму житла, який потребує лише письмової форми, договір оренди житла з викупом підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Це не формальність — нотаріус засвідчує, що сторони розуміють умови правочину, а сам договір набуває статусу документа, який підтверджує майбутній перехід права власності. Фактично це означає, що право власності вже закріплено за орендарем умовно, і настане автоматично після виконання всіх умов договору.

Законодавство містить перелік істотних умов, без яких договір не може вважатися укладеним. Зокрема, мають бути чітко визначені: характеристики житла, строк дії договору, підстави дострокового розірвання, а також права, обов’язки та відповідальність кожної зі сторін. Особливо ретельно варто перевірити чи зазначено про розмір, порядок формування та строки внесення орендних платежів, а також умови їх перегляду, щоб уникнути одностороннього підвищення суми виплат з боку орендодавця, а також умови дострокового розірвання договору та порядок повернення коштів у разі такого розірвання — це чи не найважливіший пункт з усього договору, адже якщо орендар з якихось причин не зможе продовжувати виплати через 10–15 років, саме від нього залежить, чи поверне йому підприємство хоча б частину вже сплачених коштів, чи він втратить усе. 

Варто зазначити, що у разі  розірвання  договору  за  рішенням  суду повернення коштів здійснюється відповідно до рішення суду, а у разі розірвання договору за згодою сторін повернення коштів здійснюється відповідно до умов договору. В таких випадках орендар та інші  особи, які  проживають  разом  з  ним,  підлягають  виселенню з житла без надання їм іншого житлового приміщення. 

Законодавство допускає можливість відступлення орендодавцем права вимоги боргу іншій особі — вигодонабувачу. Це означає, що орендар може опинитися в ситуації, коли платежі він вноситиме вже не тому підприємству, з яким укладав договір. Такий механізм робить схему гнучкою з точки зору фінансування, проте вимагає особливої уваги при укладенні договору.

Найпоширеніші проблеми при укладенні договору оренди житла з викупом зводяться до того, що людям складно знайти надійне підприємство-орендодавця з прозорою репутацією та підтвердженим правом власності на житло, а до моменту повної сплати всіх платежів орендар юридично залишається лише користувачем житла, а не власником, тому не може ним вільно розпоряджатися. Крім того, договори часто нечітко прописують структуру платежів, через що орендар не розуміє, яка частка сплаченого йде саме на викуп, а яка є винагородою орендодавця, і в результаті переплачує значно більше, ніж очікував, а у разі дострокового розірвання договору через втрату роботи чи інші життєві обставини ризикує втратити майже всі сплачені кошти, якщо порядок їх повернення заздалегідь не узгоджено. Додатковий ризик становить можливість орендодавця передати право вимоги боргу іншій компанії без згоди орендаря, а також імовірність банкрутства самого підприємства-орендодавця, через що житло, за яке людина роками платила, може потрапити під вимоги його кредиторів; трапляються і випадки, коли недобросовісні орендодавці намагаються оминути обов’язкове нотаріальне посвідчення договору або підписують замість нього лише попередню угоду, залишаючи орендаря без належного правового захисту, а через рідкісність таких угод люди часто підписують їх без консультації юриста, покладаючись на текст, складений в інтересах саме орендодавця.

Отже, оренда житла з викупом — це юридично складний, але потенційно корисний інструмент для тих, хто прагне отримати власне житло. Головне, чим вона відрізняється від звичайної оренди, — це кінцева мета: передача права власності орендарю, чітко визначена вже на момент укладення договору. 

В умовах воєнного стану вкрай актуальною є проблема цивільного процесу.  Що відбувається з розглядом судової справи (наприклад, про поділ майна, стягнення боргу чи спадщину), якщо одна зі сторін спору мобілізована до Збройних Сил України? Як реалізувати свої процесуальні права, перебуваючи на лінії бойового зіткнення, і чому підходи Верховного Суду до захисту прав військовослужбовців зазнали суттєвих змін?

Часто громадяни та навіть правники ототожнюють різні правові підстави для зупинення провадження. Давайте проаналізуємо ці механізми через актуальну судову практику.

Якщо учасник справи призваний на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану, застосовується пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

Відповідно до цієї норми, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі. Це імперативна норма, тут суддя не має дискреційних повноважень та не оцінює доцільність такого кроку. Провадження зупиняється до моменту припинення перебування сторони у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Для реалізації цього права особі або її представнику достатньо подати відповідне клопотання, долучивши довідку за формою №5 або витяг із наказу про зарахування до списків особового складу військової частини.

Важливе розмежування щодо строкової служби

Не слід плутати мобілізацію зі строковою або альтернативною (невійськовою) службою. Для останніх передбачена стаття 252 ЦПК України, яка встановлює лише право, а не обов’язок суду зупинити провадження. Більше того, частиною 3 статті 252 ЦПК України прямо закріплено: якщо особа на строковій чи альтернативній службі має представника, суд взагалі не має права зупиняти справу. Натомість для мобілізованих військовослужбовців (ст. 251 ЦПК України) наявність адвоката не позбавляє їхнього безумовного права на зупинення судового процесу.

Зміни у судовій практиці

Зупинення провадження є дієвим інструментом, коли справа розглядається. Але як діяти, якщо суд виніс рішення без вашої участі, а строки на апеляційне чи касаційне оскарження пропущено через виконання бойових завдань? Аналіз рішень Верховного Суду демонструє відчутну зміну векторів правозастосування:

• Лояльний підхід (2022–2023 роки): На початку повномасштабного вторгнення суди застосовували максимально лояльний підхід. Так, в ухвалі від 15 липня 2022 року (справа № 460/14618/21) суд визнав, що запровадження правового режиму воєнного стану та перебування позивача на військовій службі є поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження. У той період сам факт мобілізації трактувався як обставина, що об’єктивно унеможливлює вчинення процесуальних дій.

• Формалізований підхід (з 2024 року): Починаючи з 2024 року, судова практика стала значно жорсткішою. В ухвалі від 23 липня 2024 року (справа № 369/7719/22) суд відмовив у поновленні строку військовослужбовцю, аргументуючи це тим, що повний текст оскаржуваного рішення був завчасно оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Суд наголосив, що доступ до реєстру є загальнодоступним, а саме лише посилання на перебування в зоні бойових дій не доводить того, що особа була об’єктивно позбавлена можливості цікавитися результатами своєї справи. Суд підкреслив, що сторони зобов’язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм провадження.

Як сьогодні довести суду об’єктивну неможливість вчинення дій?

У реаліях 2026 року загальної фрази «я перебуваю в ЗСУ» в клопотанні вже недостатньо. Військовослужбовцю необхідно довести наявність непереборних обставин. Як ілюструє ухвала Верховного Суду від 03 вересня 2024 року у тій самій справі № 369/7719/22, суд поновив процесуальний строк лише після того, як представник надав беззаперечні докази того, що військовослужбовець безпосередньо брав участь у бойових діях та був переведений для виконання бойових завдань за призначенням до конкретного населеного пункту на лінії бойового зіткнення.

Для доведення таких обставин звичайної довідки про мобілізацію (форми №5) не вистачить. Адвокату або військовослужбовцю необхідно витребувати у стройовій частині довідку про безпосередню участь у бойових діях (форма №6), витяги з бойових розпоряджень та наказів про переміщення на нуль. Підтверджуючим доказом також стане письмове підтвердження від командування про те, що в місці дислокації підрозділу через заходи безпеки був відсутній стабільний інтернет чи поштовий зв’язок.

Саме доведеність факту перебування в умовах безпосереднього ведення бойових дій (де об’єктивно відсутній доступ до інтернету, поштового зв’язку чи адвоката) визнається судом як належна та поважна причина.

Підсумовуючи, зазначимо, що військова служба за мобілізацією є беззаперечною підставою для зупинення розгляду цивільної справи (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України). Однак, якщо постає питання про поновлення вже пропущених процесуальних строків, суди сьогодні вимагають ретельної доказової бази. Стороні необхідно документально підтвердити не лише факт проходження служби, а й об’єктивну неможливість доступу до правосуддя через безпосереднє перебування на лінії бойового зіткнення.

Джерела:

Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 берез. 2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

Ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2022 року у справі № 460/14618/21.  URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105267322

Ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 369/7719/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120603255

Ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 вересня 2024 року у справі № 369/7719/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121411680

Підготував 
студент магістерської програми  
Національного університету “Києво-Могилянська академія”
Павло Чичота 

Сьогодні кожен користувач соціальних мереж може стати “експертом” – від юриспруденції до медицини. Соцмережі дали кожному голос. Але разом із правом висловлювати думку прийшла й відповідальність за слова. Постає питання де закінчується свобода слова та починається порушення етики чи навіть закону?

Коментар під дописом, сторіс чи відео – це не просто “власна позиція”, а публічне висловлювання, за яке передбачена цивільна, адміністративна та навіть кримінальна відповідальність.

Свобода слова – не свобода ображати. Відповідно до статті  34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань, але це право не безмежне. Коли коментар переходить межу, а саме: містить образи, приниження честі чи гідності, дискримінаційні висловлювання або наклеп – це вже не думка, а правопорушення.

Так, згідно статті 297 Цивільного кодексу України, кожен має право на повагу до його гідності та честі які є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до статей 276-280 ЦК України, особа, яка постраждала внаслідок поширення недостовірної або образливої інформації, може вимагати: 

• відповіді на таку інформацію;
• спростування недостовірної інформації;
• заборони її подальшого поширення;
• публічного вибачення;
• грошового відшкодування тощо.

Окрему увагу законодавство приділяє поширенню неправдивих чуток. Так, стаття 173-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за поширення неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. За такі дії передбачено штраф у розмірі від 10 до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або до 1-го місяця виправних робіт із відрахуванням 20% заробітку.

Крім того, у певних випадках висловлювання в мережі можуть містити ознаки кримінального правопорушення. Зокрема, стаття 161 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образу релігійних почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Такі дії караються штрафом від 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 5 років або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

Стаття 295 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького вислання громадян, що загрожують громадському порядку, а також виготовлення зберігання чи розповсюдження матеріалів такого змісту. Санкція статті передбачає штраф до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до 3 років або обмеженням волі на той самий строк. 

Судова практика 

Показовим є приклад судової практики. Громадянин опублікував у соціальній мережі Facebook відео з неправдивими твердженнями про нібито мінування дамби ТОВ «Подільський Каскад» та незаконний вилов риби. Такі повідомлення могли ввести громадян в оману та стати підставою для необґрунтованих викликів поліції. 

Суд встановив, що поширення відомості не відповідали дійсності та є неправдивими чутками.

Жмеринський міськрайонний суд визнав особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-1 КУпАП (поширення неправдивих чуток), та наклав штраф у розмірі 170 грн, а також стягнув судовий збір 605,60 грн.

(https://reyestr.court.gov.ua/Review/122796500)

Пам’ятайте, свобода слова – це право висловлювати думку, але не право порушувати закон і права інших людей. Онлайн-простір не є “зоною без правил”, а відповідальність за слова в інтернеті є такою ж реальною як і в офлайн житті.

Що таке екологічне право в контексті кліматичних змін?

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права. У сучасних умовах глобального потепління, зростання антропогенного навантаження на природу та збільшення кількості екологічних катастроф особливого значення набуває екологічне право як інструмент правового реагування на кліматичні виклики.

Екологічне право в еру кліматичних змін – це система правових норм, що регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, а також адаптації до змін клімату та пом’якшення їх негативних наслідків. 

Основні екологічні права громадян 

Згідно зі ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об’єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

є) участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом;

Право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів

Загальне використання природних ресурсів означає можливість користування ними без отримання спеціальних дозволів і без закріплення ресурсу за конкретною особою. До таких видів належить, наприклад, купання у водоймах загального користування, збирання грибів, ягід чи лікарських рослин для власних потреб, перебування в лісах у рекреаційних цілях.

Спеціальне використання природних ресурсів передбачає отримання відповідного дозволу, ліцензії або погодження з уповноваженими органами державної влади. Практичним прикладом є використання підземних вод шляхом буріння свердловин. Якщо власник приватної земельної ділянки використовує воду зі свердловини виключно для власних побутових потреб (наприклад, для водопостачання житлового будинку) і в межах норм, встановлених законодавством, таке використання може не потребувати спеціального дозволу. Натомість у разі промислового водозабору, використання води для підприємницької діяльності або її продажу виникає обов’язок отримання дозволу на спеціальне водокористування та дотримання встановлених екологічних вимог.

Право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища

Екологічна інформація має особливий правовий статус. Відповідно до законодавства України та міжнародних зобов’язань держави така інформація не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. Громадяни мають право вільно отримувати, використовувати, поширювати та зберігати екологічну інформацію.

У цьому контексті громадяни можуть запитувати, зокрема:

• інформацію про рівень забруднення атмосферного повітря, води та ґрунтів;
• дані про якість питної води;
• відомості про обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин підприємствами;
• результати екологічного моніторингу та перевірок контролюючих органів;
• інформацію про екологічні аварії, надзвичайні ситуації та їх наслідки;
• матеріали оцінки впливу на довкілля планованої діяльності.

Право на подання позовів про відшкодування екологічної шкоди

Важливим гарантійним механізмом захисту екологічних прав є право громадян звертатися до суду з позовами до державних органів, підприємств, установ, організацій і фізичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю чи майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

На практиці це можуть бути:

• позови мешканців до промислових підприємств у зв’язку із забрудненням атмосферного повітря;
• позови щодо компенсації шкоди здоров’ю через забруднення водних ресурсів;
• судові справи проти органів місцевого самоврядування у разі їх бездіяльності щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ;
• позови про зобов’язання усунути джерело екологічної шкоди та відновити порушений стан довкілля.

Суди у таких справах можуть не лише присуджувати відшкодування збитків, а й покладати обов’язок вжити заходів щодо припинення екологічно небезпечної діяльності.

Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

В Україні за порушення екологічного законодавства передбачено чотири основні види відповідальності:

1. Дисциплінарна відповідальність

Настає за порушення екологічних вимог під час виконання службових обов’язків. Застосовується роботодавцем і передбачає догану або звільнення. Може наставати незалежно від фактичних екологічних наслідків.

2. Адміністративна відповідальність

Застосовується до громадян, посадових і юридичних осіб за порушення правил використання та охорони природних ресурсів. Передбачає попередження, штрафи, конфіскацію знарядь правопорушення, позбавлення спеціальних прав. Притягають до відповідальності спеціально уповноважені державні органи. Наприклад стаття 59 КУпАП передбачає відповідальність за Порушення правил охорони водних ресурсів, стаття 77–1– Самовільне випалювання рослинності або її залишків.

3. Кримінальна відповідальність

Настає за найбільш небезпечні екологічні правопорушення (злочини проти довкілля), такі як забруднення земель, вод, повітря, незаконна вирубка лісу, екоцид тощо. Покарання визначаються Кримінальним кодексом України — від штрафів до позбавлення волі. Наприклад за порушення правил екологічної безпеки (ст. 236), забруднення або псування земель (ст. 239). 

4. Цивільна відповідальність

Полягає у відшкодуванні шкоди, заподіяної довкіллю, майну або здоров’ю громадян, у повному обсязі. Застосовується незалежно від притягнення до інших видів відповідальності та може включати обов’язок відновити порушений стан природних ресурсів.

Кліматичні зобов’язання України 

Україна ратифікувала Паризьку угоду 2015 року та взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів. У межах цієї угоди держава подає національно визначені внески, у яких встановлюються цілі зі зменшення викидів та адаптації до кліматичних змін.

Для суб’єктів господарювання ці зобов’язання поступово трансформуються у конкретні правові вимоги, зокрема щодо підвищення енергоефективності, ведення обліку та звітності про викиди, дотримання екологічних стандартів у процесі виробничої діяльності. В Україні також діє Закон «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», який визначає кліматичну політику держави та формує правову основу для впровадження механізмів скорочення антропогенного впливу на клімат.

В Україні впроваджується експериментальний проєкт — єдина інформаційно-аналітична система «Обрій». Йдеться про цифрову платформу, яка має об’єднати процеси працевлаштування, обліку трудових відносин і взаємодії з державними органами в одному середовищі. Доступ до системи передбачається через портал та застосунок Дія.

Проєкт реалізується за участі Міністерства економіки України, Міністерства цифрової трансформації України та Державної служби зайнятості України за підтримки міжнародних партнерів. Його запуск відбувається у форматі експерименту строком на два роки.

Станом на початок 2026 року правовою основою є постанова Кабінету Міністрів України №41 від 7 січня 2026 року, яка визначає порядок реалізації проєкту та старт експериментального періоду.

Що передбачає система «Обрій»

Ключова ідея — переведення більшості процедур у сфері праці в електронний формат. Це стосується як укладення трудових відносин, так і їх припинення.

Передбачено створення двох нових державних реєстрів:

– реєстру працездатних осіб;
– реєстру робочих місць.

У межах системи кожна людина формує цифровий профіль (так званий «Обрій ID»), який містить інформацію про кваліфікації, навички та досвід. Ці дані структуруються відповідно до європейського класифікатора ESCO, що забезпечує сумісність із ринком праці ЄС та потенційну інтеграцію до мережі EURES.

Окремою функцією є використання алгоритмів аналізу даних (штучного інтелекту) для підбору вакансій, аналізу ринку праці та прогнозування потреб у кадрах.

Як відбувається працевлаштування

Процедура прийняття на роботу в системі виглядає так:

– Роботодавець розміщує вакансію та обирає кандидата.
– Кандидат надає згоду на працевлаштування.
– Система формує заяву, яку кандидат підписує електронним підписом.
– Роботодавець формує та підписує наказ про прийняття на роботу.
– За потреби укладається трудовий договір у цифровій формі.
– Дані автоматично передаються до державних органів (зокрема до Пенсійного фонду та інших установ).

Таким чином, окреме подання повідомлень до державних органів роботодавцем не передбачається — це робить система.

Як відбувається звільнення

У межах експериментального проєкту передбачено спрощену модель припинення трудових відносин:

– працівник подає заяву через електронний кабінет;
– система фіксує дату та передає інформацію роботодавцю;
– роботодавець формує наказ про звільнення;
– працівник ознайомлюється з наказом в електронному форматі.

Водночас варто звернути увагу: у межах цього проєкту передбачені лише окремі підстави звільнення (за власним бажанням або за угодою сторін). Інші підстави, визначені трудовим законодавством, у межах експерименту не деталізовані.

Хто може користуватися системою

До участі в проєкті можуть долучитися:

– фізичні особи (громадяни України, шукачі роботи, безробітні);
– роботодавці (фізичні та юридичні особи);
– державна служба зайнятості як координатор процесу.

Участь на цьому етапі є добровільною.

Окремий акцент зроблено на підтримці вразливих груп — внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, осіб, які потребують перекваліфікації. Для них передбачено спрощений доступ до послуг та програм підтримки.

Потенційні переваги

Запровадження системи має на меті:

– зменшення паперового документообігу;
– спрощення процедур працевлаштування;
– об’єднання розрізнених державних реєстрів;
– автоматизацію звітності для роботодавців;
– покращення доступу до інформації про вакансії;
– інтеграцію українського ринку праці з європейським.

Можливі ризики та застереження

Разом із тим, експерти звертають увагу на низку ризиків:

– концентрація великого обсягу персональних даних в одній системі;
– цифровий бар’єр для людей, які не користуються електронними сервісами;
– залежність від доступу до інтернету;
– потенційна зміна добровільності участі після завершення експерименту;
– обмеженість окремих процедур (зокрема підстав для звільнення в межах пілоту).

Важливо також враховувати, що на момент реалізації проєкту трудове законодавство України продовжує діяти в повному обсязі, а «Обрій» є лише інструментом його цифрової реалізації в межах експерименту.

Система «Обрій» є спробою комплексної цифровізації ринку праці в Україні. Вона може суттєво змінити практику оформлення трудових відносин, зменшити адміністративне навантаження та підвищити прозорість процесів.

Водночас, оскільки проєкт має експериментальний характер, його практичне застосування та правові наслідки потребують подальшого спостереження й оцінки. Працівникам і роботодавцям варто уважно стежити за змінами та оцінювати доцільність участі з урахуванням власних потреб і ризиків.

Консультацію підготував
Максим Мартинов,
студент 4-го курсу факультету правничих наук НаУКМА

На сьогоднішній день суспільство активно використовує зображення людини/людей для різних цілей до прикладу для реклами певного товару, ілюстрації нових статей, публікації фотографій у соціальних мережах, оформлення презентацій тощо. Це може бути засобом самовираження, ідентифікації або навіть маніпуляції громадською думкою. Проте питання правомірності такого використання викликає багато дискусій. Чи завжди людина має контроль над своїм зображенням? Чи не порушуються її права під час публікації фото чи відео? Ці аспекти роблять тему використання зображення людини надзвичайно актуальною та важливою.

Відповідно до «ЗУ Про захист персональних даних» персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Виходячи з цього можна зробити висновок, що зображення людини є її персональними даними, а отже для публікації такого зображення потрібна згода суб’єкта персональних даних тобто самого володільця. До того ж така згода має бути добровільною (за умови її поінформованості) та висловлена у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання такої згоди. Поінформованість означає, що особа повинна знати ким та з якою метою будуть оброблятися її персональні дані. Добровільність в даному контексті визначається можливістю самостійно вирішувати, чи давати згоду на обробку своїх даних чи – ні, без будь якого зовнішнього тиску (тут варто зазначити, що згода може бути відкликана, окрім випадків передбачених законом).

Стаття 307 Цивільного кодексу України визначає захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок. А саме фізична особа може бути знята на фото, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Проте варто зазначити що згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. До того ж особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя.

Статтею 308 ЦК України  встановлено, що фотографія (інші художні твори), на яких зображено людину, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за її згодою, а в разі її смерті – лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, – батьків, братів та сестер.

Коли фотографія, інший художній твір з зображенням людини може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди на це?

1.     У випадку коли особа позувала авторові за плату, наприклад (позувала чи виконувала роль для створення реклами за грошову або іншу винагороду

     Так, ми можемо часто бачити рекламні банери з зображенням людини. І тут виникає питання: чи потрібно отримувати згоду фізичної особи, зображеної на фото, взятому з інтернет-ресурсів? Зміст абзацу 9 частини 1 статті 8 Закону України “Про рекламу” дає підстави для висновку, що незалежно від джерела походження розміщеного зображення, наявності чи відсутності скарг від особи, зображеної на фото, чинним законодавством передбачено обов’язковість письмової згоди особи на розміщення її зображення в рекламі. Фото з інтернет-джерел не є винятком. 

Варто також зазначити особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті – її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов’язаних із цим збитків.

2.     Коли таке розповсюдження викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб. До прикладу публікація зображення особи з метою її розшуку.

Чи можна з соціальних мереж показувати, відтворювати або розповсюджувати фотографію, інший художній твір з зображенням людини без дозволу?

Поширення (розміщення) особою фото в соціальній мережі в інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, який здійснює ця особа самостійно. Тож використання таких фото іншими особами є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою.

У разі якщо фото були відкриті лише для певного кола користувачів, то публічного розповсюдження таких фото не було, а отже їх використання без згоди особи є неправомірним

Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 214/11028/21. 

Отже, використання зображення людини є важливим аспектом у сучасному суспільстві, адже воно широко застосовується в медіа, рекламі, мистецтві, юридичній та комерційній діяльності. Однак цей процес має бути етичним і законним, з урахуванням прав людини на приватність та інтелектуальну власність. Без згоди особи використання її зображення порушує її моральні та правові норми, а також тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Що це за закон і яка мета?

Уявіть університет, де половина дипломних робіт — це переписаний чужий текст, кандидатські дисертації захищають люди, які самі їх не писали, а викладачі ставлять оцінки за «подяки», а не за знання. Саме проти цього й спрямований новий закон.

Документ уперше формує єдині комплексні законодавчі межі академічної доброчесності в системі освіти і науки — від загальної середньої до вищої освіти, науки, наукових досліджень, експертизи та присудження наукових ступенів і вчених звань.

На кого поширюється?

• Учні шкіл
• Студенти коледжів та університетів
• Викладачі закладів загальної та вищої освіти
• Адміністрація закладів освіти
• Науковці

Поняття доброчесності за законом

Відповідно до цього закону, визначення поняття академічної доброчесності виходить за межі простого «не списувати». Закон трактує це як фундаментальну основу всієї освітньої та наукової діяльності.

Закон вперше на законодавчому рівні закріплює конкретний перелік етичних принципів, на яких базується доброчесність:

• Чеснсть
• Довіра
• Справедливість
• Повага
• Відповідальність
• Стійкість

ШІ та академічна доброчесність

Ключові тези:

• ШІ не заборонений, але його використання має бути прозорим.
• Якщо ви використали ШІ для написання реферату чи статті, ви зобовʼязані вказати це та описати, яку
  саме частину роботи виконав алгоритм.
• Використання ШІ без зазначення цього факту прирівнюється до порушення доброчесності.

Коли запрацює?

Верховна Рада ухвалила Закон «Про академічну доброчесність» 18 грудня 2025 року, Президент підписав його 29 січня, і він набрав чинності 1 лютого 2026 року. Повноцінно запрацює він через шість місяців після публікації — тобто з 31 липня 2026 року.

Що вважається порушенням академічної доброчесності?

У законі визначений цілий перелік порушень, що вважаються порушенням академічної доброчесності.

До нього зокрема відноситься:

• Академічний плагіат (видання чужих текстів, ідей чи результатів за власні
  без посилання на джерело)
• Фабрикація та фальсифікація даних (вигадування або підробка результатів досліджень)
• Відчуження та приписування авторства (привласнення чужої роботи або, навпаки, поставити своє імʼя на роботі, яку ти не робив)
• Несамостійне виконання завдань.
• Недоброчесне оцінювання
• Академічний саботаж (навмисне перешкоджання роботі іншим: псування чужих досліджень, приховування матеріалів і т.д.)
• Схиляння до порушення (підштовхувати когось іншого до нечесних дій)
• Інституційні порушення — коли сам заклад системно ігнорує або приховує порушення доброчесності
• Самоплагіат

Окрема норма щодо ШІ

Варто детальніше звернути увагу на п. 7 ч. 1 ст. 18 цього закону. Порушенням є недоброчесне використання результатів, згенерованих штучним інтелектом. У законі чітко сформульоване правило щодо використання ШІ

“У разі використання в академічному творі обʼєкта, згенерованого штучним інтелектом, автор повинен повідомити про це в такому творі із зазначенням методики генерування та/або посилання на відповідну компʼютерну програму чи її опис згідно з вимогами щодо оформлення та/або оприлюднення відповідних академічних творів, визначених відповідним субʼєктом академічної діяльності” -4. 4 cm. 8 Закону

Санкції

Для викладачів та науковців:

• Відмова у присудженні ступеня
• Позбавлення звання чи ступеня
• Заборона викладати
• Звільнення

Для університетів:

• Втрата акредитації

Для здобувачів освіти:

• Повторне проходження оцінювання
• Повторне навчання
• Позбавлення стипендії
• Анулювання результатів
• Відрахування

Система забезпечення академічної доброчесності в закладах

Заклади освіти та наукові установи зобовʼязані:

1. мати внутрішню систему забезпечення академічної доброчесності;
2. затвердити внутрішні політики, процедури та уповноважені органи;
3. забезпечити прозорий порядок розгляду повідомлень про порушення;
4. оприлюднювати внутрішні акти та результати розгляду таких повідомлень;
5. використовувати програмні засоби для виявлення ознак порушень доброчесності.

Керівники закладів освіти та наукових установ несуть персональну відповідальність за функціонування цих систем.

Повідомлення про порушення

Хто може повідомляти?

• Студент, який помітив списування або продаж робіт
• Викладач, який виявив плагіат у роботі
• Будь-яка інша людина, яка знайшла ознаки плагіату в оприлюдненій науковій праці чи дисертації

Куди і як подається повідомлення?

• У кожному закладі має бути створена спеціальна
  Комісія з питань академічної доброчесності
• Повідомлення зазвичай подається у письмовій або електронній формі.

Що повинно містити повідомлення

• Чітке описання порушення – що саме, де, коли і хто вчинив. Наприклад: «В дипломній роботі студента Іваненка О.В., захищеній у червні 2026 р., розділ 2.3 (стор. 45-52) є дослівним копіюванням статті професора Коваля М.І. без посилання на джерело»
• Докази або посилання на них — скріншоти, посилання на оригінальні публікації, роздруківки, відеозаписи тощо. Повідомлення без жодних доказів важко розглядати
• Відомості про заявника — хоча закон не забороняє анонімних звернень, анонімні повідомлення розглядаються з більшими складнощами, і заклад може відмовити в розгляді, якщо немає жодної змоги перевірити факти.

Консультацію підготував
Максим Мартинов,
студент 4-го курсу факультету правничих наук НаУКМА

У зв’язку зі збройною агресією Росії, велика кількість українців залишилась без домівок, або отримала значні пошкодження житла внаслідок бойових дій. У відповідь на це Україна запровадила програму підтримки своїх громадян  під назвою – «єВідновлення». Основними нормативними актами, що містять положення та процедурні аспекти в рамках цієї програми є :

• Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України,
• Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України»,
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об’єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги “єВідновлення”».

Виходячи з положень цих нормативно-правових актів, право на компенсацію мають громадяни України, чиє житло відповідає кільком обов’язковим критеріям.

По-перше, має бути зареєстроване право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

По-друге, житло повинно бути пошкоджене або знищене саме після 24 лютого 2022 року внаслідок бойових дій, терористичних актів чи диверсій.

По-третє, нерухомість має розташовуватися на території, яка не перебуває в тимчасовій окупації та де на момент подання заявки не ведуться активні бойові дії. Варто зауважити, що компенсація передбачена виключно для житлових об’єктів – квартир, приватних будинків, кімнат у гуртожитках, садових та дачних будинків. Комерційна нерухомість, автомобілі, побутова техніка та інше майно під дію програми не підпадають.

Закон також визначає категорії осіб, що не можуть претендувати на компенсацію від держави, це зокрема:

• особи, до яких застосовані державні санкції;
• особи з судимістю за злочини проти національної безпеки України;
• спадкоємці осіб визначених вище, у випадку коли належний спадкодавцю об’єкт нерухомого майна був пошкоджений за життя такого спадкодавця.

Програма “єВідновлення” пропонує три основні формати допомоги, залежно від ступеня пошкодження житла.

Перший варіант – фінансування ремонту для пошкодженого житла. Виплата може становити до 350 тисяч гривень для власників квартир і до 500 тисяч гривень для власників приватних будинків. Конкретну суму визначає комісія в індивідуальному порядку на підставі акта обстеження. Кошти надходять на спеціальну картку “єВідновлення” двома частинами, якщо сума перевищує 200 тисяч гривень – спочатку 70 відсотків, а решта після підтвердження витрат. Важливо, що використовувати ці кошти можна виключно в компаніях-учасниках програми для купівлі будівельних матеріалів та оплати ремонтних робіт протягом дванадцяти місяців.

Другий варіант – грошова допомога для знищеного житла, яке неможливо відновити. Розмір компенсації визначається за спеціальною формулою та не має верхньої межі. Обов’язковою умовою є наявність у власника земельної ділянки для будівництва нового житла. Кошти перераховуються двома траншами: перші п’ятдесят відсотків надходять одразу після прийняття рішення, а решта – після початку будівельних робіт та реєстрації кошторису в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва. Витрачати гроші також можна лише в компаніях-партнерах програми.

Третій формат – житловий сертифікат, який дає змогу придбати нову домівку або інвестувати в об’єкт на етапі будівництва. Придбати можна будь-яку житлову нерухомість на території України, незалежно від області. Після оформлення сертифіката визначена комісією сума резервується та зараховується безпосередньо продавцю житла після нотаріального посвідчення угоди. Скористатися сертифікатом необхідно протягом п’яти років з моменту його отримання.

Процедура оформлення компенсації максимально спрощена та оцифрована. Найзручніший спосіб – подати заявку онлайн через застосунок або веб портал “Дія”. Для цього потрібно авторизуватися в системі через BankID або електронний підпис, обрати розділ “Послуги”, потім “Пошкоджене майно” та заповнити електронну форму з інформацією про об’єкт нерухомості. Система може автоматично підтягнути частину даних з державних реєстрів. Далі необхідно завантажити до п’яти фотографій із видимими пошкодженнями житла, вказати контактні дані та надіслати заявку. Кожне фото має бути розміром до п’ятдесяти мегабайт, а в описі варто зазначити приблизний час і дату події, що призвела до пошкодження.

Альтернативним варіантом оформлення компенсації є особисте звернення до Центру надання адміністративних послуг. У такому разі потрібно мати при собі паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, фото або відеофіксацію пошкоджень. Працівники ЦНАПу допоможуть заповнити та надіслати заяву в електронному вигляді.

Після подання заявки розпочинається робота спеціальної комісії місцевої влади. Протягом п’яти днів заявник отримує повідомлення про дату проведення обстеження житла, яке має відбутися не пізніше тридцяти днів від моменту прийняття рішення. Комісія особисто виїжджає на місце, проводить огляд нерухомості та складає акт обстеження, а також формує довідку про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації. Протягом трьох днів після обстеження готові документи автоматично з’являються в електронному кабінеті заявника. Рішення комісії щодо розміру компенсації вноситься до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, після чого заявник отримує сповіщення та очікує на зарахування коштів на картку “єВідновлення”.

Отже, програма «єВідновлення» є тією надією для людей які втратили свою домівку внаслідок війни. Провівши огляд положень законодавства в рамках даного питання можна констатувати, що процедура є доволі зрозумілою та максимально спрощеною, тож основним моментом залишається, щоб ця дійсно необхідна програма втілювалась в життя та допомагала людям, які втратили майже все.

Джерела: 

1. Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України : Закон України від 23.02.2023 № 2923-IX : станом на 11 груд. 2024 р. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2923-20#Text(дата звернення: 12.02.2026).
2. Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об’єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги “єВідновлення” : Постанова Каб. Міністрів України від 21.04.2023 № 381 : станом на 5 січ. 2026 р. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/381-2023-п#Text(дата звернення: 12.02.2026).
3. Як отримати компенсацію за зруйноване житло.Ощадбанк✔️Мій банк. Моя країна. URL: https://www.oschadbank.ua/blog/ak-otrimati-kompensaciu-za-zrujnovane-zitlo(дата звернення: 12.02.2026).
4. Компенсація за пошкоджене або знищене майно.gov.ua. URL: https://erecovery.diia.gov.ua/destroyed.html#:~:text=Сертифікат%20діє%20протягом%205%20років%20з%20моменту%20отримання.&text=Використати%20сертифікат%20можна%20на%20придбання,в%20обʼєкт%20на%20етапі%20будівництва.(дата звернення: 12.02.2026).

Матеріал підготував
студент 4-го курсу правничого факультет НаУКМА
Гайдаш Назар