Екологічне право в еру кліматичних змін

Що таке екологічне право в контексті кліматичних змін?

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права. У сучасних умовах глобального потепління, зростання антропогенного навантаження на природу та збільшення кількості екологічних катастроф особливого значення набуває екологічне право як інструмент правового реагування на кліматичні виклики.

Екологічне право в еру кліматичних змін – це система правових норм, що регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, а також адаптації до змін клімату та пом’якшення їх негативних наслідків. 

Основні екологічні права громадян 

Згідно зі ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об’єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

є) участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом;

Право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів

Загальне використання природних ресурсів означає можливість користування ними без отримання спеціальних дозволів і без закріплення ресурсу за конкретною особою. До таких видів належить, наприклад, купання у водоймах загального користування, збирання грибів, ягід чи лікарських рослин для власних потреб, перебування в лісах у рекреаційних цілях.

Спеціальне використання природних ресурсів передбачає отримання відповідного дозволу, ліцензії або погодження з уповноваженими органами державної влади. Практичним прикладом є використання підземних вод шляхом буріння свердловин. Якщо власник приватної земельної ділянки використовує воду зі свердловини виключно для власних побутових потреб (наприклад, для водопостачання житлового будинку) і в межах норм, встановлених законодавством, таке використання може не потребувати спеціального дозволу. Натомість у разі промислового водозабору, використання води для підприємницької діяльності або її продажу виникає обов’язок отримання дозволу на спеціальне водокористування та дотримання встановлених екологічних вимог.

Право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища

Екологічна інформація має особливий правовий статус. Відповідно до законодавства України та міжнародних зобов’язань держави така інформація не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. Громадяни мають право вільно отримувати, використовувати, поширювати та зберігати екологічну інформацію.

У цьому контексті громадяни можуть запитувати, зокрема:

• інформацію про рівень забруднення атмосферного повітря, води та ґрунтів;
• дані про якість питної води;
• відомості про обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин підприємствами;
• результати екологічного моніторингу та перевірок контролюючих органів;
• інформацію про екологічні аварії, надзвичайні ситуації та їх наслідки;
• матеріали оцінки впливу на довкілля планованої діяльності.

Право на подання позовів про відшкодування екологічної шкоди

Важливим гарантійним механізмом захисту екологічних прав є право громадян звертатися до суду з позовами до державних органів, підприємств, установ, організацій і фізичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю чи майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

На практиці це можуть бути:

• позови мешканців до промислових підприємств у зв’язку із забрудненням атмосферного повітря;
• позови щодо компенсації шкоди здоров’ю через забруднення водних ресурсів;
• судові справи проти органів місцевого самоврядування у разі їх бездіяльності щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ;
• позови про зобов’язання усунути джерело екологічної шкоди та відновити порушений стан довкілля.

Суди у таких справах можуть не лише присуджувати відшкодування збитків, а й покладати обов’язок вжити заходів щодо припинення екологічно небезпечної діяльності.

Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

В Україні за порушення екологічного законодавства передбачено чотири основні види відповідальності:

1. Дисциплінарна відповідальність

Настає за порушення екологічних вимог під час виконання службових обов’язків. Застосовується роботодавцем і передбачає догану або звільнення. Може наставати незалежно від фактичних екологічних наслідків.

2. Адміністративна відповідальність

Застосовується до громадян, посадових і юридичних осіб за порушення правил використання та охорони природних ресурсів. Передбачає попередження, штрафи, конфіскацію знарядь правопорушення, позбавлення спеціальних прав. Притягають до відповідальності спеціально уповноважені державні органи. Наприклад стаття 59 КУпАП передбачає відповідальність за Порушення правил охорони водних ресурсів, стаття 77–1– Самовільне випалювання рослинності або її залишків.

3. Кримінальна відповідальність

Настає за найбільш небезпечні екологічні правопорушення (злочини проти довкілля), такі як забруднення земель, вод, повітря, незаконна вирубка лісу, екоцид тощо. Покарання визначаються Кримінальним кодексом України — від штрафів до позбавлення волі. Наприклад за порушення правил екологічної безпеки (ст. 236), забруднення або псування земель (ст. 239). 

4. Цивільна відповідальність

Полягає у відшкодуванні шкоди, заподіяної довкіллю, майну або здоров’ю громадян, у повному обсязі. Застосовується незалежно від притягнення до інших видів відповідальності та може включати обов’язок відновити порушений стан природних ресурсів.

Кліматичні зобов’язання України 

Україна ратифікувала Паризьку угоду 2015 року та взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів. У межах цієї угоди держава подає національно визначені внески, у яких встановлюються цілі зі зменшення викидів та адаптації до кліматичних змін.

Для суб’єктів господарювання ці зобов’язання поступово трансформуються у конкретні правові вимоги, зокрема щодо підвищення енергоефективності, ведення обліку та звітності про викиди, дотримання екологічних стандартів у процесі виробничої діяльності. В Україні також діє Закон «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», який визначає кліматичну політику держави та формує правову основу для впровадження механізмів скорочення антропогенного впливу на клімат.